Читати книгу - "Маленький Бізон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вже програє! — гукнули одні з гнівом, інші із сміхом.
Ми знали про незрівнянну витривалість Шаленої Черепахи, але на успіх не було навіть слабенької надії. Я сидів з батьками на початку траси. За хвилину ми вже нічого не бачили, крім куряви, збитої верхівцями. Скрізь уздовж дороги сиділо багато індійців різних племен. Вони спершу поводилися спокійно, та коли учасники змагань примчали до сосни, поведінка глядачів відразу змінилась. Хоч це було далеко від нас, ми раптом почули вигуки, дедалі запальніші й схвильованіші.
— Там щось сталося, — висловлювали ми здогади.
— Щось небувале! — казав батько до мами.
— Невже цей галас через Васука?
— Здається, так!
Верхівці, промчавши навколо сосни, поверталися назад. Їх наче супроводив грім бурі. Індійців, які стояли біля сосни, охопило якесь шаленство, несамовита радість. Хвилювання передалося й нам.
Раптом Міцний Голос вигукнув:
— Васук виграє! Васук перший!
У Міцного Голоса були соколині очі. Він гукнув ще раз:
— Васук — перший!
На повороті біля сосни Васук випередив усіх американців і з того часу вів перед. Верхівці хутко наближалися до нас. Разом з ними вздовж усієї траси линула буря вигуків. На півдорозі, між сосною і ворітьми, Васук був уже певний своєї перемоги, так він вихопився наперед.
Тоді жартівник дозволив собі глумливий, але дуже кумедний вибрик. Він сів задом наперед на коні, щоб бачити офіцерів, і став їх квапити помахами рук. Він гукав їм поради, не шкодував заохочень, закликав напружити всі сили. Це було страшенно кумедно.
Всі рвали боки від сміху, аж лягали на землю.
— Васук! Васук! — гукав я на все горло.
— Васук! Ва-сук! — лунало в прерії.
Американці робили спазматичні зусилля, щоб наздогнати зухвалого індійця, але даремно. Хоч їздець сидів задом наперед, вимуштруваний кінь мчав, мов шалений. Це все ще збільшувало комічність сцени, яка закінчилася неподалік від воріт. Васук знову сів як слід і, не уповільнюючи бігу, звернув убік і зник з очей.
Незабаром комендант вирядив до індійців кількох кінних ординарців і перекладачів з закликом, щоб індійський верхівець негайно ж з'явився до нього. Це була марна спроба, а Васук-Кена з того часу дістав прізвисько: «Махав Офіцерам».
НАП'ЯТИЙ ЛУК
У той час, як у Форт-Бентоні відбувалися події, які вславили ім'я Васука-Кени і Гучного Грома, в нашому хлоп'ячому світі теж діялися цікаві речі. Поки крамниці були для нас новиною, ми щодня ходили в селище. Але скоро весь цей гамір і метушня почали нам набридати. Ми дедалі більше сумували за своїм вільним життям у преріях.
Береги Міссурі були подекуди високі й стрімкі, а подекуди низькі й багнисті. На численних мочарах, порослих ситнягом, аж роїлося водяне птаство. Там були норці, й чаплі, і водяні курочки, а насамперед — тисячі диких качок. Обережно підкрадаючись, можна було підійти зовсім близько, ото ж було де показати свою вправність у полюванні. Ми приносили не одну качку додому, на втіху матерям та на гордість батькам.
Одного дня, нишпорячи біля фортеці, ми здалека побачили білого хлопчика, який виходив з воріт. Я впізнав у ньому свого друга Фреда. Він був сам. Я зараз же підбіг до нього і сердечно привітався. Зраділі від несподіваної зустрічі, ми цікаво цокотіли, хоча й не розуміли один одного. Поволі до нас наблизилися мої товариші — їх було восьмеро — і оточили Фреда. Там було кілька старших хлопців, що мали луки й стріли. Фред перелякався і_ став тривожно оглядатися на ворота. Намагаючись його впевнити в нашій прихильності, я підходив до кожного з моїх товаришів, і, доторкаючись до нього рукою, пояснював:
— Friend, friend, friend…
І так вісім разів. Наостанку я показав на себе, потім описав велике коло в повітрі і вигукнув дуже голосно, з глибоким переконанням:
— F-r-ie-n-d!
Всі зрозуміли мене і весело засміялись. Лід був зламаний. Фреда зацікавили дві дикі качки, які висіли біля пояса мого брата Міцного Голоса. Ми пояснили йому на мигах, що брат підстрелив їх з лука, і це дуже сподобалося Фредові. Щоб не відстати від інших, я встромив у землю гілку, не товщу від моєї руки, із відстані кільканадцяти кроків загнав у неї п'ять стріл. Всі влучили в ціль.
– Wonderfull![10] — заплескав Фред у долоні.
— Що він каже? — запитав Гірський Пломінь, той самий, який два місяці тому під час полювання врізався між трьома бізонами і мало не загинув.
Ми попросили Фреда, щоб він ще раз повторив це слово, і він кивнув головою:
— Won-der-full!
— чудово.
— Wonderfull, wonderfull, — почали ми всі повторювати, зрозумівши, що це означає щось хороше.
— Фред, wonderfull! — обізвався я до білого хлопця і спитав, чи не хоче він постріляти з лука. Я подав йому лук і одну стрілу. Фред вагався, пояснював, що не вміє, але кінець кінцем вистрелив і ганебно схибив. Стріла пішла на три кроки вбік
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький Бізон», після закриття браузера.