Читати книгу - "Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
П.С. Матишевський також пише: «Використання службового становища всупереч інтересам служби передбачає вчинення службовою особою таких діянь, які порушують службові обов'язки і суперечать інтересам державної служби, інтересам підприємства, установи чи організації. При цьому поняття «інтереси служби» не можна тлумачити вузьковідомчо. Воно повинно поєднуватись з суспільними інтересами, а не протиставлятись їм. Тому дії, продиктовані, так би мовити, «турботою» про свою установу або підприємство і вчинені на шкоду інтересам інших організацій або за рахунок загальнодержавних інтересів, складають службове зловживання»[257].
Теза про пріоритет у службовій діяльності загальнодержавних інтересів над «вузьковідомчими» інтересами конкретного підприємства, установи, організації була безспірною в теорії і практиці радянського кримінального права, зберігається вона фактично і нині як у теорії кримінального права, так і в правозастосовчій практиці. Наочним прикладом цього було роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо кримінально-правової оцінки умисної несвоєчасної сплати платником податків податків, зборів, інших обов'язкових платежів з метою використання на інші цілі коштів, що мали бути перераховані до бюджетів чи державних цільових фондів, — такі діяння повинні кваліфікуватися за наявності передбачених законом підстав як зловживання посадовим становищем (див. абз.1 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. № 5 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів»[258]). Наведене роз'яснення свідчить про те, що вища судова інстанція сам факт використання коштів, які мали бути перераховані до бюджету чи державних цільових фондів для сплати обов'язкових платежів, на інші цілі, незалежно від того, на що фактично були використані такі кошти, розцінювала як вчинення діяння всупереч інтересам служби. При цьому про необхідність розгляду питання про те, на які саме цілі були використані кошти, заподіянню яких збитків платнику податків запобігла його службова особа шляхом використання на певні цілі коштів, які мали бути сплачені до бюджетів, як співвідносяться сума штрафних санкцій і пені, які платник податків сплатив чи зобов'язаний сплатити за несвоєчасну сплату податків, зборів, інших обов'язкових платежів, і якою могла бути сума можливих збитків від невиконання зобов'язань, яким службова особа запобігла, витративши на їх виконання кошти, своєчасно не сплачені до бюджетів, тощо.
Враховуючи зміни в регулятивному законодавстві, а саме положення Закону від 2 і грудня 2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» щодо порядку сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів та відповідальності за його порушення, ПВСУ змінив свою позицію щодо оцінки умисної несвоєчасної сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. У п. 4 постанови ПВСУ від 8 жовтня 2004 р. № 15 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» роз'яснюється судам, що необхідно розмежовувати ухилення від сплати обов'язкових платежів і несвоєчасну їх сплату за відсутності умислу на несплату. Особа, яка не мала наміру ухилитися від сплати зазначених платежів, а не сплатила їх з інших причин, може бути притягнута лише до встановленої законом відповідальності за порушення податкового законодавства, пов'язані з обчисленням і сплатою цих платежів. Відповідно до законодавства з питань оподаткування зазначене діяння є фінансовим (податковим) правопорушенням, відповідальність за яке може наставати, зокрема, за підпунктом 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі — Закон № 2181-ІІІ) — у разі, коли несплата пов'язана з неподанням платником податкової декларації у визначені законом строки, або ж за п. 11 ч. І ст. 11 Закону від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (далі — Закон № 509-ХІІ) — якщо несплата зумовлена відсутністю податкового обліку, веденням його з порушенням установленого порядку, неподанням чи несвоєчасним поданням платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та іншими порушеннями податкового законодавства, відповідальність за які передбачена цим пунктом зазначеної статті Закону № 509-ХІІ. Якщо податкова декларація була подана, а податки не сплачені своєчасно через відсутність коштів на рахунку платника, то ці обов'язкові платежі вважаються податковим боргом (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням штрафних санкцій (штрафу) та пені згідно із Законом № 2181-ІІІ.
ПВСУ також роз'яснює, що судам потрібно мати на увазі, що платник податку, активи якого не перебувають у податковій заставі, не несе кримінальної відповідальності за умисне несвоєчасне виконання податкових зобов'язань за відсутності умислу на ухилення від сплати податку, оскільки згідно з підпунктом 3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону № 2181-ІІІ платники податків самостійно визначають черговість і форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. При цьому слід враховувати, що активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду[259].
Як уже зазначалось, під використанням службового особою підприємства свого службового становища всупереч інтересам служби в теорії кримінального права і судовій практиці традиційно розуміється вчинення службовою особою таких діянь, які порушують службові обов’язки і суперечать інтересам держави чи інтересам підприємства.
При цьому на перше місце ставляться інтереси держави, а потім вже інтереси суспільства та громадян, що було характерним для радянського кримінального права і продовжує без суттєвих змін зберігатись як у правозастосовчій практиці, так і в теорії кримінального права. Зокрема, М.І. Мельник пише, що словосполучення «всупереч інтересам служби» передбачає, що службова особа не бажає зважати на покладені на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов'язки, діє всупереч їм, не звертає уваги на службові інтереси
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.», після закриття браузера.