Читати книгу - "Бріда"

«Я — відьма», — сказала вона собі, борючись проти дедалі сильнішої спокуси увійти. Вона дотримується іншої Традиції й хоч Бог у неї той самий, але якщо вона сюди увійде, то осквернить це місце, а воно осквернить її.

Вона припалила сигарету й подивилася на обрій, намагаючись більше про це не думати. Спробувала зосередити думки на матері. У неї виникло раптове бажання побігти додому, кинутися їй на шию й розповісти, що через два дні вона буде висвячена у Великі Містерії відьом. Розповісти, що вона мандрувала в часі, що пізнала силу сексу, що змогла побачити все, що було на вітрині крамниці, застосувавши лише методи Традиції Місяця. Вона потребувала ніжності й розуміння, бо й вона знала такі історії, про які не могла розповісти нікому.

Орган перестав грати, й Бріда знову почула голоси міста, спів пташок, вітер, який шарудів у гіллі дерев і повідомляв про прихід весни. По той бік церкви відчинилися й зачинилися двері — хтось звідти вийшов. На якусь мить вона знову побачила себе в одну з неділь часів свого дитинства, коли стояла там, де стояла й тепер, і дратувалася, бо служба Божа триватиме довго, а неділя була єдиним днем, коли вона мала змогу побігати на полях.

«Я повинна увійти». Можливо, мати зрозуміла б, що вона тепер почуває; але зараз мати від неї далеко. Перед нею тільки порожня церква. Вона ніколи не запитувала у Вікки, яку роль відігравало християнство в усьому тому, що відбувалося з ними. Вона мала відчуття, що коли увійде в ці двері, то зрадить своїх сестер, спалених на вогнищах.

«Але ж і мене спалили на вогнищі», — сказала вона собі. Згадала про молитву, яку проказала Вікка в той день, коли вони вшановували відьом, які померли смертю мучениць. І в тій молитві вона згадувала Ісуса та Діву Марію. Любов вивищується над усім, а любов не знає ненависті — вона може лиш помилятися. Можливо, в ту далеку добу люди уявили себе представниками Бога — й наробили тих помилок.

Але Бог непричетний до того зла.

У церкві не було жодної живої душі, коли нарешті вона увійшла. Кілька запалених свічок свідчили про те, що вранці хтось захотів поновити свій зв’язок із силою, яку міг лише відчувати, — і в такий спосіб перейшов через міст між видимим і невидимим. Вона осудила себе за те, що думала раніше: тут також нічого не було пояснено, й люди мусили поринати в Темну Ніч Віри. Перед нею, розкинувши руки на хресті, був той Бог, який здавався їй надто простим.

Ніхто не може допомогти їй. Вона сама-одна у своїх рішеннях, і ніхто нічого не може їй підказати. Їй треба навчитися йти на ризик. У неї не було можливостей, які мав той, кого вона бачила перед собою розіпнутим на хресті — адже він знав свою місію, знав, що він — Син Божий. Він ніколи не помилявся. Йому була невідома любов людей, він знав лише любов Отця. Від нього вимагалося тільки, щоб він показав свою мудрість і вивів людей на дорогу до неба.

Та хіба тільки це? Вона пригадала урок катехізису в недільній школі, коли панотець перебував у стані більшого натхнення, ніж звичайно. У той день вони обговорювали епізод, коли Ісус звертався до Бога з молитвою, стікаючи кров’ю, і просив, щоб чаша, яку він повинен випити, обминула його.

— Але якщо він був Син Божий, то навіщо Він просив у Нього? — запитала вона в панотця.

— Бо Він знав лише серцем, що Він Син Божий. Якби Він мав у цьому абсолютну певність, Його місія втратила б сенс, бо в такому разі Він би не цілком перетворився на людину. Він був чоловіком і мав сумніви, а проте йшов своїм шляхом.

Вона знову подивилася на образ Христа й уперше в житті Він видався їй близьким; можливо, перед нею був чоловік самотній і опанований страхом, чоловік, який дивився у вічі смерті й запитував: «Отче, Отче, нащо Ти мене покинув?» Якщо Він так сказав, то Він не був упевнений у своєму призначенні. Він ішов на ризик — і провалився в Темну Ніч разом з усіма людьми, знаючи, що знайде відповідь лише по закінченні своїх трудів. Мабуть, і Він пережив тривожну необхідність ухвалювати рішення у своєму житті, покинути батька, матір і своє мале містечко й вирушити на пошуки людських таємниць і таємниць Закону.

Якщо Йому довелося пережити все це, то, мабуть, він знав і кохання, хоч Євангелії ніколи не торкаються цієї теми — любов між людьми набагато важче зрозуміти, аніж любов до Всевишнього. Але Бріда пригадала, що коли Він воскрес, то перша особа, перед якою Він з’явився, була жінкою, й вона супроводжувала його до кінця.

Мовчазний образ Христа цілком відповідав її уявленням. Він знав вино, хліб, свята, людей і красоти світу. Неможливо, щоб Він не знав кохання до жінки, і саме тому Він спливав кров’ю в Оливковому Гаю, бо дуже важко покинути землю й присвятити себе любові до всіх людей, після того як ти пізнав любов до однієї істоти.

Він пізнав усе, що міг запропонувати йому світ, а проте не зійшов зі своєї дороги, знаючи, що Темна Ніч може закінчитися для нього хрестом або вогнищем.

— Усі ми живемо на світі для того, щоб наражати себе на ризик Темної Ночі, Господи. Я боюся смерті й не хочу втратити життя. Я боюся кохання, бо воно містить у собі речі, недоступні для нашого розуміння; його сяйво грандіозне, але його тінь лякає мене.

Вона раптом усвідомила, що молиться, не здогадуючись про це. Простий Бог дивився на неї;