Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чорний лабіринт. Книга третя 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний лабіринт. Книга третя"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорний лабіринт. Книга третя" автора Василь Павлович Січевський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 118
Перейти на сторінку:
за цей рік змужнів, роздався в плечах і вродливий нівроку. Якщо син буде, хай би був на нього схожий… Орест сина чекає. Як дізнався, мало не танцював.

Так усе добре складається в них з Орестом. Вів її кохає, та й вона його… Особливо після того, як забрали з хутора те кляте золото, Орест зовсім іншим став. Він і раніше був уважний до неї, та коли мова заходила про золото, впадав неначе у якийсь гіпноз, як кажуть, — пороблено було людині, та й годі.

Після смерті діда Оверка думали перебиратися на село. Дядько Максим не раз кликав до себе. Та якось серед ночі заскочив до них, на Дідову Буду, капітан Коморний з районної безпеки і попросив їх ще деякий час пожити на хуторі, мовляв, у тому є оперативна необхідність: досить пустити чутку, що золото тут, на хуторі, і по нього прийдуть… Тоді капітан залишив у них «маяк», таку маленьку коробочку. Сам заховав її за старі, ще бабині, ікони. В ній треба лише повернути важілець — і радіослужба негайно прийме сигнал тривоги.

Тоді вони сподівалися, що то недовго, що за якийсь місяць-другий відпаде та «оперативна необхідність», і вони переїдуть на село. А воно ось уже й за рік перевалило… Тоді, як забирали золото, капітан залишив у них кілька валізок з хрестиками, скриню з церковним начинням: ризами, дароносицею, позолоченим кадилом — ну все таке, що хоч високої ціни й не має, зате блищить. «То вже хай лишиться, як наживка для тих, хто прийде, — говорив капітан. — Шукатимуть, хай щось і знайдуть. Поки розбиратимуться, що й до чого, то вже і ми нагодимось…» Відтоді скільки часу збігло. Вже думала, що тим воно й обійдеться, а це треба ж було зустріти попа. Ніколи раніше отець Феоктист навіть голови не повертав у її бік, а це так чемно розкланявся, зняв капелюха й почав розпитувати про те, про се, а більше про Ореста…

— Тобі куди воду — до печі чи в сінях лишити? — запитав Орест, збігаючи сходами до сіней.

— Постав біля печі… — Христина подалась слідом. Увійшла в хату, а він уже з цілуванням до неї.

— Ну, Оресте… Ну, що це ти… — знехотя відхилялась од його ласки.

— Сам не знаю… Господи, і чого я так кохаю тебе? Віриш, інколи аж страшно стає за наше кохання… Оце йду від струмка з відром, а в голову лізе таке, що й казати не хочеться. — Він стис її в обіймах так, ніби хотів оборонити від біди, що насувалася. — Не йде мені з голови той Мара.

— Та кинь ти про нього думати…

Орест одійшов од вікна, сів на лаву, сперся ліктями на коліна, зчепив пальці, аж хруснули.

— Може б, ти таки пішла на село? Давай я відведу тебе, га?

— А ти?

— А я повернуся…

— Я без тебе не хочу.

— Ну, ти ж не маленька, комусь та треба бути тут, на хуторі.

— Та куди зараз іти? Он уже смеркає, а ми ще й не вечеряли. Поки зберешся — ніч надворі… Давай уже завтра. Я сходжу до амбулаторії, а ти мотнешся в район, розкажеш Коморному про попа…

— А про що, власне, розказувати? Ще подумає, що на страшка напав.

— І то правда, бо ми таки рано сполошилися з тобою… Він пригорнув її до себе, поцілував у скроню.

— Готуй вечерю, а я піду та домурую… Прийдуть не прийдуть, а той сховок нам згодиться. Ти попіл з печі не вигортала?

— Ні, а навіщо тобі…

— Притрушу кладку, щоб не так свіжо виглядала. — Він набрав у чавунець трохи попелу й пішов через сіни до повітки, де знову заходився мурувати. Але розчин і цегла лишилися в схроні. Довелося лізти туди і все те перекидати до повітки. Поглянув на лаз, що вів звідси під піч. «Вузький… Я то пролізу, а Христина навряд. Вона нині в раменах ширшою стала… Треба буде й з-під печі розширити». Проте взяв до рук кельму і знову заходився мурувати стіну. За роботою ніби не так допікали думки про того Мару, але варто було зупинитись, на мить замислитись, як він знову й знову з'являвся перед ним: перекривлене обличчя й білі, повні ненависті очі, що визирали з-під рудого, вогнистого чуба. Тонкі вуста сочили зміїний шепіт: «Усіх наказано… Вони мене теж не помилують. Але й ти не сподівайся, що житимеш. Якщо не допоможегі мені зберегти золото штабу, винищать усіх твоїх братів, сестер, закатують батька! Ти того хочеш? Ну, коли так, то паняй до совітів…»

— Господи, яке щастя, що я позбувся того золота, — сказав уголос Орест й озирнувся на прочинені двзрі. Йому здалося, що хтось ніби майнув поза кущами, там, за струмком. Підійшов до дверей. Вдивлявся, вдивлявся — ніби нікого. «Так недовго й з глузду зсунутись… Ото налякав тебе Мара! Отямся!» — вилаяв себе подумки Орест, причинив двері й знову взявся до роботи. «Коби швидше відпала «оперативна необхідність», то вже вони з Христиною і дня не лишаться у цій дикій пущі. Треба вже думати про дітей, їм таке життя ні до чого, їм треба вчитися, ходити до школи, а потім, як каже Христина, до інституту… А що? Це колись у старих батькових чоботях троє до школи бігали. Тепер такі часи, що тра’ про веселі діла думати…»

Вечеряли вже присмерком, мовчки. Мовчки і спати полягали. Однак як не стомився Орест, а заснути не міг. Усе думалося про отця Феоктиста, про сотника, про есбістів… То дурний лише може сподіватися, що про золотий запас знали тільки вони вдвох з Марою. Про нього при штабі знало багато людей, і коли це не сам Мара придибав, то, певне, вже хтось з тих штабістів. І не один, мабуть, бо те, що лежало на трьох возах, один не понесе… А ще хто міг знати про золото, так це ченці! Адже обоз спершу

1 ... 45 46 47 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний лабіринт. Книга третя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний лабіринт. Книга третя"