Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Тринадцять градусів на схід від Грінвіча 📚 - Українською

Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча" автора Василь Павлович Січевський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 157
Перейти на сторінку:
щось ні. Роль брата не влаштовувала, проте відмовлятися від неї не став. Хай. Час покаже, хто кому сват, хто кому брат. Ось Калікін теж на зразок рідного дядька. Перший час Людмила ходила сумна, чимось пригнічена, чого Петро ніяк не міг зрозуміти. Ну, коли приїхала до Калікіна, то чому не з ним разом, чому не зустрічаються… Майже? Чому між ними холодок, відчуженість? Звичайно, вік у Касяна солідний, але не такий уже він старий, щоб… А Людмила чомусь про нього ніколи не говорить, усе ніби навмисне обходить його в розмовах. Усе це вкривалось таємницею, а туманів у таких ділах Добриня не любив. Якось спитав прямо: так, мовляв, і так, що в тебе з Касяном? А вона візьми та й виклади йому все: як познайомились і які листи писали одне одному, і як зібралась на край світу за своєю долею. «Я під тебе, Петрусь, нічого крити не збираюся. Навіщо критись? Обманювати я не вмію, та й не хочу. І ти мені любий, і Касян. Я ще й сама не знаю, як мені а вами бути…»

Він тоді спалахнув, наговорив їй чортзна-яких дурниць. Хоробрість ця з'явилась у ньому від випитого напередодні спирту (разом з Арчилом писали пісню, яку Петро мав намір присвятити Людмилі). Тижнів зо два не бачились, і він страшенно мучився. Вечорами сидів дома, валявся на ліжку з книжкою в руках, а читати не читав. Букви розпливалися і з цих плаваючих тіней незмінно виникав образ Людмили, її великі, сумні очі. В один з таких вечорів зайшов Арчил. Присів не роздягаючись до нього на ліжко і сказав: «Дурен! Великий дурен ти, Петка! Нащо мучаєшся сам і мучиш такий красивий дівчина? Іди і скажи, що ти великий дурен, дуже великий…»

Чи то прийшло друге дихання, а чи попутний вітер допомагав, але за Пташиним каменем йти стало легше. Людмила іноді озиралася на Петра, і тоді він бачив її винувату посмішку, так, ніби вона вже лаяла себе за те, що покликала його в цей лижний перехід. Як всі уродженці півдня, Добриня погано стояв на лижах, не те, що Людмила. В своєму чорному кожусі Петро здавався собі паровозом на вузькоколійці, важко пихкотів і весь клубочився парою. Стомився страшно, проте попросити зупинитись і трохи відпочити не наважувався. Це означало збити себе з ритму і після зупинки все треба буде починати спочатку. Ні, ліпиш вже йти. Всяка дорога де-небудь та закінчується. Скінчиться і ця. П'ятнадцять кілометрів — це лише п'ятнадцять кілометрів і не більше.

Коли в шибках Касянового будиночка, що стояв на дні глибокої улоговини, червоним полум'ям зблиснуло сонце і повітря задзвеніло від собачого гавкоту, Петро полегшено зітхнув. Він бачив, як Людмила на мить затрималась на краю розпадку і, помахавши рукою, крикнула:

— Давай за мною схилом! За мною!.. — Пригнулась, кинула під пахви лижні палиці і помчала схилом, об'їжджаючи будиночок Касяна, по спіралі наближаючись до нього. Петро покотив навпрошки. Схил падав крутіше, ніж це здалося спершу, але зрозумів це вже потім, коли летів донизу під свист вітру у вухах. Всередині похололо, а серце на ці кілька секунд, мабуть, просто зупинилося в грудях, ніби очікуючи, що з цього вийде. В будь-який час Петро зламав би собі шию, але тут, певне, вберегла його любов. Бажання не впасти в очах Людмили, як те не дивно, тримало його на ногах, і все обійшлося б, якби не широкий рів біля самого будиночка. Скотившись з крутизни, Петро вирішив, що все вже позаду, розслабився, розбундючився, крикнув щось переможне Людмилі і одразу ж заплатив за необачність — підкотився під ноги непомічений горбок, підкинув у повітря. Лижі носками зарились в протилежну стінку рову, щось затріщало, смикнуло за ноги, і він з головою пірнув у намет.

Перше, що побачив Петро, коли голова його проклюнулась із снігу, були здивовані і ніби навіть готові бризнути сміхом очі Касянових собак, серед яких вирізнялась лукавством морда рудого, з підпалинами пса.

— Ти не забився, Петрику? — в голосі Людмили прозвучала щира тривога.

— Нєа-а… — посміхаючись на весь рот, відповів він. Снігу набилося у рукави і кишені кожуха, ватяних штанів, та хвилювало не це. «Виходить, я їй не байдужий? Виходить, любить? Мене любить!!!» — відстукувало в грудях серце.

— Ну, чого ти поїхав навпростець? Треба було за мною, схилом.

— Та ну, Людок, дурниці. Лижі цілі, і порядок.

— Що лижі… Лижі можна купити нові, а от людських запчастин в магазинах поки що не продають. — Касян стояв у дверях, посмоктуючи свою ескімоську люльку і посміхався. Біля його ніг метушились збуджені появою незнайомих людей лайки.

— А ми до тебе, Касяне Миколайовичу, — сказала Людмила, вигрібаючи Потри з намету. — У дуже важливій справі.

— Ну, коли так, то заходьте в хату. Ми раді гостям… На морозі важливі справи не обговорюють.

Він допоміг Людмилі зняти лижі, поставив їх до стінки біля дверей і жестом запросив заходити.

— Молодці, що прийшли. Як це ви надумали в таку далечінь і на лижах. Мабуть, треба було спочатку по радіо… А раптом би мене тут не було.

— Я тебе в Баренцбурзі бачила. А потім спитала, сказали полетів з Самохіним до себе. А зараз ми на Плащі були, звідти й махнули.

— Нам за такий крос по медалі треба видати, — посміхнувся Добриня. Він уже звільнився від своїх лиж (якщо ті уламки можна було назвати лижами) і стріпувався всім тілом, неначе пес, що виліз з води. Вигляд у нього був дурнуватий, як у всіх щасливих людей на землі. Дивлячись на нього, Людмила і собі посміхалась, проте, відчувши на собі погляд Касяна, одразу ж заспішила і увійшла в сіни. Петро рушив за нею, на ходу скидаючи кожуха, з якого все ще сипався сніг.

— Ти що це, Дружок? — промовив у нього над вухом Касян. Петро зупинився, але слова геолога адресувались не йому. Калікін звертався до рудого, з підпалинами пса, що зосереджено грібся в наметі, де тільки-но борсався Добриня. Хмикаючи і метляючи головою, Дружок притягнув хазяїну рукавицю.

1 ... 45 46 47 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"