Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Апгрейд для Всесвіту 📚 - Українською

Читати книгу - "Апгрейд для Всесвіту"

307
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Апгрейд для Всесвіту" автора Владислав Билінський. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 52
Перейти на сторінку:
автор балад. Літописець часу зеро. Що робити, без пристойного заняття зовсім здурієш, розпухнеш від неробства… Ну кросвордик хоч би підкинули!

Нічого при мені зайвого, нічого цікавого. Пошамати — дві коробки банок залізних, свіжатинка у морозилці, хрустких пачок у столі навалом. Вода з крану, чайник електровозний та штабель чайницьких коробочок з різними етикетками; розглядаєш етикеточки — захоплюєшся: наскільки велику планету виздихали, маніяки! Зуміли все-таки. Ніщо не гальмане ошалілих сапієнсів.

Недоліки самітництва: абсолютна відсутність ста грам перед сном (тьху! ото звичка в’їлася! спати, аякже! фігушки! для засудженого сон — як для призовника повістка) — ну, я від цього не страждаю, не згадую навіть. Як-не-як, повеселився на задану тему в молоді літа. Живу, як-не-як, цього факту досить, щоб і нині у радості зберігатися, без міцного і вено-розширяючого. Ніколи мені час убивати, шкода втрачати останні свої деньки. Час узагалі вбивати не варто. Навіть щоб помститися за те, що він із нами коїть.

А в спині моїй, посеред лопаток, кнопка — чи, навпаки, отвір для ключа: «лок» — завмри, тварюко! «анлок» — живи! Лок, анлок! Завмри, живи! Карма, так її! Зрештою, брешу, немає там нічого, я виделкою дотягувався, перевіряв, жодної дірки там, жодної карми; так, пусте відчуття. Звичайнісінький самообман. А от навколишня дійсність, як ти про неї, підлу, не думай — вона, братці, аж ніяк не самообман. Уже якщо вхопить за горло…

Підійду, ха-ха, до вікна; визирну, слово лайливе вивергну… посміхнуся, почекаю трішки, та й сплюну: марно! Там, унизу, — здурілі. Не вдається мені діалог зі здурілими. А шкода. Коло спілкування не вибирають. Треба задовольнятися дарованим…

Погиркують, ікластенькі, сподіваються. Бурчать черевато. Це перевертні, їм кров моя потрібна; не дочекаються. Я ж бо, братці, збираюся решту днів провести у своєму чудовому склепі, у чотирьох стінах салатового кольору, й ні виродки підвіконні, ні собачатина з-під боку (ніяк не зрозумію, шакали це чи все-таки вовки-недоростки) не зможуть до мене добратися.

А нерви в мене як у вола. Вони завивають — я музончик; вони починають шабаш — я, на зло, танцюю з уявною дамою уявний матчиш (матчиш — вид танцю; кросворди — мої університети) чи просто стрибаю чортом навколо столу. Паритет у нас. На мою користь паритет, бо їм сюди не дотягтися, поки птахів своїх страшненьких вони на підмогу не прикличуть. Ну а птахів, пташечок перетинчастокрилих, із крокодилячою мордою, я після Кола й не бачив. Чи то перездихали, чи то непід’ємними вони стали, перехарчувалися людським м’ясом.


2

Коло, земляки, гідне того, щоб його описати. Саме описами я й зайнятий, через обставини і на той випадок, якщо знайдеться кому читати. Чи то Господь у безмежному милосерді створить новий світ, чи то інопланетяни безпристрасні спіткнуться об мій кістяк, усе ж не даремна праця.

Людно на порозі Кола. Люта сторожа, могильний дух; довгоногі білозубі відьми — усмішки, наче ножі; кошлаті телепні в буфеті — щойно з лісів-боліт; хлопчики-пострибунчики з автоматами; літня неговірка леді з косою; шість пар язикатих гермафродитів, чорні вітрила замість рук. Осяйний, звіромордий, тисячоокий тип, який покрикує на босих пустельників; миші шарудливі та тварюка з головою від самих п’ят. Ряджені всюди: захват упізнавання, гидотне цілування потвор.

Доставили мене туди в синьому краплеподібному автомобілі, запряженому у п’ятірку косуль. Копита іскрять на камінні, наскрізь пропалюють вибоїстий асфальт. Доставили та не веліли випендрюватися, поживний пане, тут вам не ігровий салон, тут з’їдять без оскарження після першого ж кивка. Ну я й не випендрювався, хіба що спересердя заїхав по ніздрях спеціально для того створеному мертвякові в червоному жупані, і погань ця довго по-матірному верещала, доки я обертання столів тамтешнє обходив і з відьмами переморгувався.

Могутнє враження справляють на людину відьми! Ех, відьмочки-насмішниці, язички як бритва, іклоньки як у лисички, — ех, скинути б вам рочків по п’ятсот…

Мажордом змієм прикинувся: сичить і плющ обвиває. Зміючки дрібніші й простіші — прислуга, кур’єри, посильні. Звиваються під ногами, під столами, під килимами, все про всіх знають. У потрібний момент потрібна зміюка вкусила мене в потрібне місце. У п’ятку, добродії.

Пропікає! Кропив’яний свербіж у крові. Зміїний поцілунок міцніший, ніж спирт. Але нічого, терпіти можна. І не таке витримували. Головне — не померти від такої дрібниці. Людина вмирає — чортів тішить. А я злий на чортів. Скільки вони мене зачарованими місцями водили! Скільки разів у глушині безпросвітній залишали!

І закрутилися дзеркала… Отже, виклик. Моя черга. Час на прийом.

Саме Коло — це видовище.

Це, браття, дванадцять разів по богу. Западаєш у стіни дзеркальні, немов у глибокий наркоз. Голоси, плями, скрипи. Сад нескладних нот.

Шумить, реве ураганно листя. Виграють роздвоєними язиками гілки. Трава, постіль твоя, сама тебе сповиває, гладить повіки жорсткими щупальцями, холодить зап’ястя присосками: спи, добре? спи, бо ти — падаєш! Полум’я назустріч, списом, — квітчасто-ніжне, пелюсткове, отруйне. Не ухиляйся! Полум’я — потрібне! фіолетовий язик підхопить, покуштує; ти — всередині…

Сплеск. Нірвана. Пливеш у іскристому та тягучому янтарі, обливаєшся гарячим потом. Як пічкур на сковороді. Було падіння, веселе падіння у вогнях і гаморі, тепер океан навколо. Океан нерухомого туману. Йому однаково, що породжувати і що споглядати. Йому не потрібен простір-час: він і є і простір, і час, і ще сім із гаком вимірів на додачу. Йому невідомі закони: він завжди поза законом. Дихати там нічим, але дихати там і нема чого. Там тихим одразу стаєш, оскільки масштаб свій і місце своє раптом розумієш.

І тоді згущаються з туману тіні.

Пахани на сходку з’їхалися! Риба, яка гойдається у фотелі на коліщатах. Поруч дядько-Водолій із зіркою в чолі; з другого боку червоноокий маршал Овен. Всеруйнівний Телець і всевидючі Близнюки; розсудливий Рак і мудрий затятий Лев; єхидна розрадниця Діва й отруйний цілитель Скорпіон — усі вони по-прокурорськи дивилися на мене. Туман, задушливий

1 ... 45 46 47 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Апгрейд для Всесвіту», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Апгрейд для Всесвіту"