Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Заплакана Європа 📚 - Українською

Читати книгу - "Заплакана Європа"

230
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заплакана Європа" автора Наталія Юріївна Доляк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 86
Перейти на сторінку:
по чотири на семи сотках землі, утворюючи невеликі подвір’я всередині. Таких дворів було зо два десятки. На кожному будинку білів номер і червонів хрест. Доріжки між будинками були акуратно посипані дрібним рожевим камінням, на клумбах росли квіти, попри те, що вже випадав дрібний вересневий перший сніг. У цій північній країні зима тривала з середини вересня аж до кінця травня. У серпні, гуляючи Валкеалським лісом, під купою опалого листя Люся натрапила на торішній сніг, чорний від пилу, що його притрусив. «Це тому, – пояснювала Мар’ют, – що Фінляндія – країна кришталево чистих і таких же холодних озер. Незважаючи на літню спеку, деякі кучугури не встигають розтанути за коротке спекотне літо, бо земля лишається мерзлою».

– Оце так! – дивувалася Людочка. – Невже ми будемо тут жити? – щасливо зиркнула на чоловіка.

Він, не тямлячи себе від радості, рвонув до робітника табору, який щойно покликав його. Після розмови з фіном Микола, інфантильно підстрибуючи на одній нозі, наблизився до дружини.

– Це наш будинок, – вказав на двері під номером один та подивився на гори майна, яке вивантажили з фургона під стіни будинку.

Ледве стримуючись, аби не закричати від приємного шоку, тамуючи серцебиття, тремтливими пальцями Люся вставила ключ у замок. Двері не відчинялися, бо щось не спрацювало у механізмі, ключ не хотів прокручуватися у шпарині. Микола озирнувся, шукаючи допомоги.

– Що за чорт! – лиш встиг вилаятися, як двері рипнули.

На порозі виросла молода чорнявка, котра не приховувала зневаги до гостей, які потурбували її спокій. Стояла на заваді, тримаючи двері напівзачиненими.

– Ми тут будемо жити, – повідомив Микола, використовуючи англійську як міжнародну.

Жінка заметляла головою, мовляв, нічого подібного.

– Ось наш ключ, – показав Коля й, запалюючись, легенько натиснув на двері.

Жінка ворожо крикнула до нього. Відразу після того на порозі з’явився чоловік. А між ними – дівчинка років п’яти. Людочка наділа на обличчя усмішку й дипломатично пояснила, використовуючи мову есперанто:

– Ми щойно приїхали. Нам дали ці ключі. Ми будемо вашими сусідами, – казала тим, що в хаті. І визвірялася на свого чоловіка, шепочучи вбік: – Я думала, ми будемо самі жити…

Смаглявці стояли, не поворухнувшись. Несподівано Жужа перетворилася на відьму. Женька почала пхинькати через втому, й це додало її матері нахабства.

– Та що, бляха-муха, з ними панькатись? Ану, відійди, – гаркнула й з силою штурхонула двері. Трійця відскочила. Люда зрозуміла, що тут доведеться виживати, показуючи ікла. – Це албанці, сто відсотків, – мовила до Колі, а потім кинула новим сусідам: – Албанія?

– Тірана, – чемно відповів албанець.

– Молдовани, значить, – додала зверхньо Люся, по-хазяйськи розглядаючи апартаменти.

Усередині будинок був затишним та комфортабельним. Жужа повернулася до дверей, щоб добре розгледіти невеличку веранду, через яку вони щойно проскочили прямо до вітальні. На чотирьох квадратних метрах знаходилися потрібні у хазяйстві речі: драбина, пластмасовий синій полумисок, дерев’яний ослінчик, полиця для взуття й ще багато дрібниць, роздивитися докладніше які Людочка вирішила згодом. Повносили-повтягали до хати рухомість і пішли оцінювати нерухомість.

Посеред вітальні стирчав вбудований чималий камін, який відділяв зону кухні від диванно-відпочинкової з м’яким куточком, величеньким чорним журнальним столом, письмовим бюро, трьома гарними стільцями та телевізором на тендітній підставці з коліщатками. Підлогу вкривав бавовняний жовтуватий килим із національними скандинавськими орнаментами. Під час оглядин албанці невідступно дихали новеньким у спини.

– Можете бути вільні, – кинула до них Жужа, вказала на відчинені двері до однієї з двох спалень, які були розташовані по обидва боки від кухні.

Українка бачила, що саме до цієї кімнати заскочила дитина албанців, тому була впевнена, що правильно вказала напрямок. Подружжя з Тірани почало сперечатися між собою. «Молдованин», підтримуючи дружину за спину, ніжно підштовхував її, хоча вона, вочевидь, була проти. Конфлікт, що назрівав, таким чином було вичерпано, албанці відступили під спопеляючим поглядом Людочки.

– Ну, ти даєш! – прошепотів Микола й умостився на сірий модерновий диван. – Люсіндо, ти поглянь на ці хороми. Джейн, Джейн! – звернувся до дочки, яка пускала цівкою слину на шикарну (порівняно з попередніми) оббивку дивана. – Тобі подобається? Оце так! – зірвався з місця. – Подивися, – з цікавості зрушив верхню напівкруглу кришку дерев’яного сірого бюро й виявив під нею шухлядки для канцтоварів та стільницю, що висувалася вперед на шарнірах. Людочка знала про любов Миколи до всілякого канцелярського приладдя. Ще в дитинстві (сам про це неодноразово розповідав) не міг пройти повз такі магазини, обов’язково купував ручки чи блокноти, а час від часу крав, коли не ставало грошей на річ, що сколихнула уяву підлітка.

«Має забавку, це добре», – подумала про чоловіка й бюро та, підхопивши Женьку, пішла обдивлятися кухню. Окрім електричної плити з чудернацькою духовкою, тут був іще й досить великий холодильник, безліч поличок, шаф і вмонтованих у стіну тумбочок.

– Ти лише поглянь, яка сантехніка! – Жінка почувалася печерною людиною, бо ж начиння будинку вражало її цнотливу соціалістичну уяву.

На двох стінах у вітальні висіли репродукції картин невідомих біженцям фінських живописців.

– Ходімо до спальні, – покликала Колю, який саме розвів писанину.

Спальня, на відміну від великої вітальні, не надто вразила. Чи могло справити бодай якесь враження на подружжя двоярусне ліжко? Тут було відведено місце дитині у вигляді дитячого ліжечка, що припнулося в кутку.

– Це нам що, отак і спати? – ображено запитав Коля.

– Навіщо так? – жінка відчула прилив енергії, відкинула думки про тимчасовість свого перебування будь-де. Спонтанно вирішила ставитися до помешкання, як до власного. Тому, посадовивши дитину до ліжечка-манежу, підійшла до дорослого ложа, уважно роздивляючись конструкцію. – Вони стоять одне на одному. Можна просто зняти оце й поставити поряд із нижнім, – взявшись у боки, командувала Люда. – Мені таке важке не підняти. Йди до офісу, клич когось на допомогу. А я приготую Джейн пляшечку. Вона зголодніла.

– Я також зголоднів, – вистрибуючи з хати, прокричав Коля.

– Зараз щось придумаємо, – мовила й відчинила холодильник.

З сусідніх дверей визирнула албанка.

– Це наше, – крізь зуби пояснила ситуацію щодо продуктів. Жужа переставила усе на одну з

1 ... 45 46 47 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заплакана Європа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заплакана Європа"