Читати книгу - "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"

Лапутяни завжди хвилюються й не мають ніколи спокою, але їхні страхи викликано причинами,130 що майже не впливають на інших смертних. Вони бояться змін, що відбуваються в небесних тілах: наприклад, що земля через постійне наближення до сонця згодом буде поглинена ним; що поверхня сонця, поступово вкриваючись окалиною, перестане давати світло; що земля, уникнувши нещодавно сутички з хвостом останньої комети, який неминуче спопелив би її, можливо, буде зруйнована найближчою кометою, яка має з'явитися, за їхніми обчисленнями, через тридцять один рік. Коли ця комета, перебуваючи в перигелії, наблизиться до сонця на певну відстань (а їхні розрахунки дають підстави до такого побоювання), то вона дістане від нього тепла в десять тисяч разів більше, ніж є в розпеченім до червоного залізі; а віддаляючись від сонця, вона понесе з собою і свій вогненний хвіст у один мільйон і чотирнадцять миль завдовжки; і якщо земля, проходячи крізь нього, опиниться за сто тисяч миль від ядра або головного тіла комети, то вона неодмінно займеться вогнем і обернеться на попіл. Бояться вони й того, що сонце, випромінюючи щодня своє тепло й нічим не поповнюючи його, має кінець кінцем зовсім згоріти й зникнути, а це супроводитиметься загибеллю землі й усіх планет, які дістають від нього світло.

Постійно стривожені страхом перед цими та подібними до них неминучими небезпеками, вони не можуть ні спокійно спати в своїх ліжках, ні втішатися звичайними розвагами та радощами життя. Стрінувшися вранці зі знайомим, кожен з них насамперед питає про стан сонця і про те, який вигляд воно мало під час заходу та сходу, а також про те, чи є надія уникнути сутички з кометою, що наближається до землі. Вони розмовляють про всі ці речі з таким захопленням, з яким наші хлопчики слухають різні страхіття про духів та домовиків, а наслухавшись, бояться лягати спати.

Жінки на Лапуті мають надзвичайно жваву вдачу. Вони зневажають своїх чоловіків і страшенно люблять чужинців, яких на острові завжди буває чимало: вони з'являються до двору з континенту як посланці різних міст та громад або в своїх приватних справах. Але остров'яни їх зневажають, бо вони не здатні до споглядання. Саме з-поміж них острівні дами вибирають собі коханців; погано тільки те, що поводяться вони занадто вільно і почувають себе цілком безпечно: чоловік так заглиблений у свої міркування, що дружина і коханець можуть на його очах дозволити собі будь-які любощі, аби тільки напохваті в чоловіка були папір та математичне приладдя і поруч нього не стояв ляскач.

Дружини та доньки лапутян скаржаться на своє відлюдне життя на острові, хоч, по-моєму, це найприємніший куточок у світі; дарма що живуть вони там у достатку та розкошах і роблять усе, що хочуть, їх завжди приваблює світ і столичні втіхи. Проте спускатись на землю їм можна тільки з особливого дозволу короля, а дістати його нелегко, бо тамтешні вельможі з власного досвіду пересвідчились, як важко умовити жінку повернутися на острів. Мені розповідали, що одна знатна придворна дама,131 мати кількох дітей, дружина прем'єр-міністра, першого багатія в королівстві, покинула його найрозкішніший на острові палац і, пославшись на недугу, спустилася до Лагадо, де й ховалася кілька місяців, поки король не дав наказ розшукати її. Даму знайшли в убогій корчмі, вдягнену в лахміття, бо вбрання своє вона заставила, щоб утримувати старого, потворного лакея, який щодня лупцював її і з яким її розлучили майже силоміць. І хоч чоловік зустрів її надзвичайно ласкаво й не дорікнув їй і словом, вона незабаром знову примудрилася втекти до того самого коханця, забравши з собою всі коштовності, і відтоді про неї нічого не чули.

Читач, напевне, скаже, що така історія могла трапитися скоріше в Англії чи в Європі, аніж у такій далекій країні. Але хай він зважить на те, що примхи жіноцтва не обмежені ні кліматом, ні національністю і що насправді вони куди одноманітніші, ніж це здається на перший погляд.

За якийсь місяць я настільки опанував їхню мову, що міг вільно відповідати мало не на всі запитання короля, коли мав честь відвідувати його. Його величність анітрохи не цікавили ні наші закони, ні врядування, ні історія, ні релігія, ні звичаї країв, де я бував; він обмежував свої запитання самим станом математики, та й то слухав мене дуже зневажливо і з байдужим виглядом, дарма що з обох боків у нього завжди стояли ляскачі, які частенько будили його увагу своїми міхурами.

Явище, з'ясоване завдяки сучасній філософії та астрономії. Великий розвиток астрономії у лапутян. Королівський спосіб придушувати повстання.

Я попросив короля дозволити мені оглянути все, що є цікавого на острові, і він ласкаво дав свою згоду на це, звелівши моєму вчителеві супроводити мене. Найбільше хотів я дізнатись, якими природними чи штучними причинами пояснюються різноманітні рухи острова, і тепер я витлумачу це й читачеві з філософського погляду.

Летючий, або плавучий, острів має форму правильного кола діаметром у 7837 ярдів, або близько чотирьох з половиною миль; отже, площа його становить десять тисяч акрів. Товщина його триста ярдів. Дно, тобто спідня поверхня, яку видно тільки знизу, являє собою алмазну пластину ярдів з двісті завтовшки. На ній у звичайному порядку лежать верстви різних гірських порід, укриті зверху шаром чудового чорнозему в десять, а то й дванадцять футів завглибшки. Поверхня острова нахилена від обводу до центра, і через це роса та дощова вода, що випадають на острів, збираються в струмочки й течуть до його середини, де вливаються в чотири великі водозбори, кожен з яких має щось із півмилі в обводі й розташований за двісті ярдів від центра. Воду у водозборах удень випаровує сонце, і тому вони ніколи не бувають переповнені. До того ж король будь-коли спроможний підняти острів понад хмари, де немає випарів, і таким способом запобігти дощу чи росі, бо навіть найвищі хмари, як кажуть усі натуралісти, не піднімаються більш як на дві милі над землею; принаймні в тій країні таких випадків ніколи не було.

В самому центрі