Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Князь Єремія Вишневецький, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Князь Єремія Вишневецький, Нечуй-Левицький"

219
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Князь Єремія Вишневецький" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 87
Перейти на сторінку:
роз­па­лив дро­ва, на­ки­дав в огонь кар­топлі, а в мис­ку нак­лав чор­них житніх су­харів і на­мо­чив їх у воді.

- От спе­четься кар­топ­ля, то й обід наш бу­де го­то­вий, - ска­зав Кри­воніс до Ли­сен­ка, - вже й наші то­ва­риші за­во­ру­ши­лись і пев­но го­ту­ють обід: он я ба­чу ди­мок над яр­ком, не­на­че який доб­рий ко­зар­лю­га смок­че люльку під ку­щем, а он­деч­ки й дру­гий ди­мок в'ється над Су­лою.


- Треба б мерщій по­поїсти, бо опівдні пев­но збе­руться наші на ра­ду, - обізвав­ся сли­ве ниш­ком Ли­сен­ко, не­на­че бо­яв­ся, щоб йо­го роз­мо­ви й кущі не по­чу­ли.


- А я вже ту­теч­ки підмо­вив на повс­тан­ня чи­ма­ло лю­дей: мо­жу налічи­ти сот­ня­гу або й більше, - ска­зав Кри­воніс.


- Та й я вже на­мо­вив ма­буть більше сотні й звелів, щоб кож­ний підмов­ляв до своєї ку­пи п'ять чо­ловіка, - ска­зав Вов­гу­ра.


- А я та­ки встиг по­ха­зяй­ну­ва­ти і в Ярем­чи­них ку­ре­нях! чи­ма­ло на­вер­нув до своєї спра­ви йо­го жовнірів. Не­хай те­пер на­чу­вається Ярем­ка ли­ха од своїх та­ки жовніриків, - ска­зав Кри­воніс. - А це я не­дав­но блу­кав попід При­лу­ка­ми: і там вже наші при­хильни­ки по­хо­ва­лись по дібро­вах та жи­вуть в пе­че­рах; тоб­то, бач, спа­са­ються в ски­тах.


Опівдні над Су­лою по­ча­ли ви­ла­зи­ти з кущів лю­де. То там, то там з го­ри в яр спус­кавсь і ви­ла­зив з кущів па­ру­бок або чо­ловік і наб­ли­жавсь до пе­че­ри; а в лузі над Су­лою знов ви­ри­на­ли з гус­тих ліз чо­ловіки й пря­му­ва­ли до пе­че­ри. Лю­де не­на­че ви­си­па­лись з гу­ща­ви­ни, як з дра­но­го лан­ту­ха зер­но, не­на­че ви­рос­та­ли з землі. Поп­ри­хо­ди­ли й інші Кри­во­но­сові то­ва­риші з близьких ба­лок у чер­не­чих кап­та­нах. Не­за­ба­ром в узько­му яр­ку стов­пи­ло­ся со­тень зо дві здо­ро­вецьких чо­ловіків та дідів. Бу­ли між ни­ми й ве­летні та си­лачі, ви­сокі, пле­чисті, здо­рові. Усі во­ни ску­пи­лись ко­ло пе­че­ри. Де­котрі ви­тя­га­ли з-за па­зу­хи хліб, де­котрі вий­ма­ли з ки­шені пляш­ки з горілкою, шмат­ки са­ла й од­да­ва­ли на харч Кри­во­но­сові та Вов­гурі. Лю­де го­моніли ти­хо, по­шеп­ки, не­на­че во­ни бу­ли не в діброві, а сто­яли десь у церкві або зібра­лись на по­хо­рон і стов­пи­лись у хаті, де ле­жав на лаві мрець.


- От нас вже зібра­лось чи­ма­ло. Час вже роз­по­чи­на­ти Чор­ну Ра­ду, - за­го­монів ти­хо Кри­воніс.


Усі лю­де стов­пи­лись, ста­ли в кру­жок і пос­ки­да­ли шап­ки. Кри­воніс став се­ред круж­ка. Усі за­мовк­ли. Тільки бу­ло чу­ти, як десь в ку­щах цвірінька­ла пташ­ка, та десь да­ле­ко в лузі над Су­лою скре­го­та­ли со­ро­ки або ках­ка­ли на ни­зині дикі кач­ки. Вже бу­ла пізня осінь. Лист в діброві по­жовк і си­пав­ся до­до­лу. Ли­пи й клен­ки ще бу­ли вкриті жов­тим зо­ло­тис­тим лис­том. В діброві пах­ло по­жовк­лим лис­том, не­на­че мо­ло­дим роз­ли­тим ви­ном. Сон­це си­па­ло зо­ло­том і на го­ри, не­на­че вшиті гус­ти­ми, жов­ти­ми ліса­ми, ніби ха­ти но­ви­ми ку­ли­ка­ми. Усі го­ри й яри не­на­че пашіли зо­ло­тис­тим ог­нем, од­би­ва­ли блис­ком жов­то­го лис­ту та зо­ло­то­го проміння яс­но­го сон­ця.


- Вже час роз­по­чи­на­ти, - ти­хо за­го­моніли лю­де. - Хто опізнив­ся на Ра­ду, тим ми пе­ре­ка­же­мо, що пос­та­но­ви­ли на Раді.


- Люде добрі! мо­же ви не усі то­му відомі, зад­ля чо­го я скли­кав вас на Чор­ну Ра­ду, то я му­шу вам те­пер усім вдру­ге оповісти­ти. Нас­та­не вес­на, і Ук­раїна підніметься на Польщу. Вста­не За­по­розька Січ, вста­нуть ко­за­ки. Од са­мо­го повс­тан­ня Пав­лю­ка, Гуні та Ост­ря­ниці та й до сього ча­су ко­за­кам не вільно ви­би­ра­ти й нас­та­нов­ля­ти собі гетьманів. Над ко­за­ка­ми нас­та­но­ви­ли за гетьма­на польсько­го шлях­ти­ча та польських пол­ков­ників, а ці вельможні стар­ши­ни зну­ща­ються над ко­за­ка­ми. Ко­за­ки те­пер топ­лять їм гру­би, по­га­ня­ють їм коні, дог­ля­да­ють їх хортів. Та й цих скар­бо­вих реєстро­вих ко­заків дер­жать ма­ло. Впа­де ко­зацт­во - впа­де на­ша си­ла, впа­де й за­ги­не на­ша Ук­раїна. Польща за­бо­ро­ни­ла ши­ри­ти ко­зацт­во на Ук­раїні. Обо­ро­ня­ти гра­ни­цю од та­тар­ви не­ма ко­му. Вже двічі ври­ва­лись та­та­ри на бе­зо­бо­рон­ну Ук­раїну, більше трид­ця­ти ти­сяч на­шо­го на­ро­ду пог­на­ли в Крим і про­да­ли на яр­мар­ках в Ца­рег­рад та в Єги­пет. Хіба ви не чу­ли, не ба­чи­ли, як по­га­ний Ко­нец­польський об­ти­кав тич­ка­ми з ко­зацьки­ми го­ло­ва­ми око­пи на Ко­да­ку, на страх та ганьбу ко­за­кам?


- Де вже пак не чу­ли! Чу­ли, чу­ли! - ти­хо за­гув на­род.


- Козацтво ги­не. Ук­раїна ги­не. Усі наші ук­раїнські значні па­ни пос­та­ва­ли пе­ре­верт­ня­ми і на­ши­ми во­ро­га­ми, як от і цей ваш князь Яре­ма Виш­не­вецький. Нев­же ви хо­че­те, щоб вас усіх по­сад­жа­ли на залізні палі та по­об­ти­ка­ли шля­хи усякі По­тоцькі, Лащі, Ко­нец­польські та Ка­ли­новські? До­ки ми терпіти­ме­мо!


- Не мож­на дов­ше стерпіти! Не мож­на! Па­ни ріжуть нас, як ху­до­бу на м'ясо, як ове­чок! - за­гу­ла гро­ма­да. - Не стер­пи­мо далі! Час вста­ва­ти та помс­ти­тись! Час обо­ро­ня­тись!


- Вже нас­тав той час! Вес­ною вста­не За­по­рож­жя, але ко­заків те­пер ма­ло. Самі во­ни нічо­го не вдіють. Піднімай­те усей на­род, усей гурт. На­род по­ви­нен ста­ти до по­мочі ко­за­кам. Тре­ба зби­ра­ти «за­го­ни». За­го­ни з се­лян ста­нуть до по­мочі за­по­рож­цям. За­го­на­ми по­вин­на вкри­тись уся Ук­раїна й Полісся.


- Намовляйте до повс­тан­ню ста­ро­го й ма­ло­го! Зби­вай­те­ся в ку­пи, в гур­ти, в за­го­ни і шу­кай­те собі ва­тажків. Вста­вай­те і ря­туй­те рідний край!


Кривоніс не­са­мохіть підняв го­лос і не­на­че за­шипів. Помс­та ду­ши­ла йо­го в гру­дях, не­на­че га­ди­на ви­лась ко­ло сер­ця. Чорні здо­рові очі заб­ли­ща­ли, не­на­че сип­ну­ли ог­нем. Він став страш­ний.


- Чи доб­ре втя­ми­ли мої сло­ва? - ска­зав Кри­воніс і вис­ту­пив з кру­га.


Ще гро­ма­да сто­яла не­по­руш­не, не­на­че при­го­лом­ше­на гро­мом, як нес­подіва­но з чор­ної пе­че­ри вий­шов ста­рий коб­зар за­по­ро­жець, си­вий, аж білий, з здо­ро­вою чуп­ри­ною на го­лові, з дов­ги­ми си­ви­ми уса­ми. Ще в бит­вах з по­ля­ка­ми за часів Пав­лю­ка він за­па­лю­вав зав­зят­тя, заг­ра­вав до обо­ро­ни рідно­го краю своїми стру­на­ми, своїми ду­ма­ми. І од то­го ча­су, як бу­ли по­биті ко­за­ки, й на­род знов опи­нив­ся в не­волі в панів, йо­го коб­за не вга­му­ва­лась; пе­ре­но­си­ла не­вольницькі ду­ми од міста до міста, з яр­мар­ку на яр­ма­рок, роз­бур­ку­ва­ла при­го­лом­ше­ний на­род, бу­ди­ла не­на­че од сну і ко­зацт­во, й гро­ма­ди.


Максим Шкан­ди­ба прич­ва­лав слідком за Кри­во­но­сом і в пущі та нет­ри кня­зе­вої дібро­ви.


Старий пос­тав­ний та ду­жий коб­зар ви­ри­нув з-під землі, не­на­че при­вид­дя, пішов ти­хою хо­дою на при­го­рок і сів на ста­ро­му пеньку. Йо­го су­хор­ляві пальці вда­ри­ли по стру­нах. За­ро­ко­та­ли стру­ни, не­на­че сте­пові ор­ли сти­ха за­бур­ко­та­ли. Ду­жий го­лос, зу­мис­не здер­жа­ний, не­на­че за­гув ниш­ком не­вольницьку ду­му. Гро­ма­да поздійма­ла шап­ки, не­на­че ста­ва­ла на мо­лит­ву, і ніби за­мер­ла на місці.


Тихий при­дав­ле­ний го­лос по­лив­ся, не­на­че десь поб­ли­зу ти­хий потік шумів по камінні. Шкан­ди­ба співав, як по­невіря­лись ко­за­ки на морі, на ту­рецькій ка­торзі, як залізні лан­цю­ги пе­ре­ти­на­ли ко­зацьке тіло до кісток, як гнуч­ка та­вол­га впи­ва­лась п'явка­ми в

1 ... 45 46 47 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Князь Єремія Вишневецький, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Князь Єремія Вишневецький, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Князь Єремія Вишневецький, Нечуй-Левицький"