Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

Вона дивилася на нього очима, що розширилися, губи її відкрилися.

І те, що було неминуче, сталося.

Розділ 10

…Багато жінок погубив лише один поцілунок…

«Світська хроніка леді Віслдаун», 14 травня 1813 року

До останнього моменту Саймон не припускав, що наважиться поцілувати Дафну. Це зовсім не означало, що він не хотів цього.

Десь у далекому кутку свідомості він переконував себе, що погодився піти за нею, взяв за руку і, нарешті, потяг за кущі — лише для того, щоб як слід відчитати її, пояснити, розтлумачити, що не можна поводитися так легковажно, підкорятися миттєвій забаганці, нехтувати законами суспільства, до якого вони належать, намагатися все перетворити на жарт… Це може призвести до серйозних наслідків для них обох.

Але потім щось сталося — швидше відбувалося вже раніше, і він перестав думати про наслідки, забув про побоювання. Він бачив тільки її очі, що стали такими величезними, сяючими навіть у темряві, бачив губи, що трохи відкрилися, і не міг відвести погляду.

Його рука ковзнула вгору по її руці, туди, де рукавичка відкривала ніжну шкіру, а потім до плеча. Він притис її тіло до свого — так, що між ними не стало просвіту, але йому хотілося більшого — щоб вона обвилася навколо нього, була зверху, знизу, в ньому.

Саймон так хотів цього, що йому стало страшно. Він стиснув її в обіймах, щоб відчути всю, кожну клітинку її тіла. Вона була набагато нижча, ніж він, він відчував її груди десь унизу грудної клітки… І здригнувся від бажання, застогнав. У цьому примітивному звуку бажання змішалося з почуттям безвихідності.

Вона не буде належати йому цієї ночі, не належатиме ніколи, і нинішній — перший — дотик стане останнім, який він запам'ятає на все життя.

Шовк її сукні не приховував ліній тіла, його руки ковзали по шарудливій матерії… І потім він сам не знає, як, навіщо він відсахнувся від неї. Всього на якийсь дюйм, але вони одразу відчули вечірню прохолоду, що охопила розпалені тіла.

— Ні! — мимоволі вигукнула вона, і цей вигук прозвучав для нього як запрошення, як поклик душі та плоті.

Обома руками він обхопив її обличчя, впиваючись у нього поглядом. Було занадто темно, щоб розглянути його у всіх подробицях, але він знав і так, що в її очах безліч коричневих тонів і напівтонів і трохи зелених, що губи м'які, червоні, з персиковим кольором на куточках, що щоки він це відчував — жарко горять.

Про решту… про все інше він міг тільки здогадуватися, доповнюючи домисли уявою, але, Боже, як він хотів дізнатися! Так, незважаючи на всі обіцянки, які він дав Ентоні, згоряв від бажання, від пристрасті до його сестри.

Коли це розпочалося? Він не знає, не може сказати, та яка різниця? Вчора, сьогодні, позавчора… Так, сьогодні, коли, тільки-но увійшовши до зали, почав шукати очима Дафну, а побачивши, відчув жар у крові, але не міг… не почував себе вправі, як і до цього дня, ні сказати, ні зробити щось, щоб вона знала, зрозуміла… І ось вона сама, перша, це зробила.

І зараз він тримає її в обіймах, вона уривчасто дихає і теж згоряє від бажання — воно в її очах, у всьому тілі. Від бажання, про яке вона могла тільки чути чи читати в захоплюючих романах.

Поцілувати її було для нього зараз рівносильним порятунку. Порятунку самого себе, бо інакше він… вибухне, розлетиться на дрібні шматочки, зникне… Звучить мелодраматично, перебільшено, проте так він відчував і міг би присягнути, що це правда.

Коли його губи торкнулися нарешті її губ, поцілунок був ніжним. Він не був і безжальним, але кров так вирувала у нього в жилах, що його швидше можна було назвати коханцем, що згорає від пристрасті, ніж просто шанувальником.

Напевно, він виявив би ще більше наполегливості, але Дафна, теж охоплена збудженням, не усвідомлюючи, сама розкрила рота так, що дозволила його мові доторкнутися до свого, і таким чином Саймон не зустрів опору.

— О Боже, Дафно, — знову простогнав він, його руки гарячково обіймали її тіло, притискаючи його до свого лона — так, щоб вона (він хотів цього) розуміла, як він її бажає. — Я ніколи не думав… — говорив він далі. — Не міг мріяти…

Це було брехнею. Він думав, мріяв і у мріях уявляв це у всіх подробицях. Але лише у мріях.

Кожен дотик, кожен рух їхніх тіл посилював його жадібність, і він розумів, що починає втрачати контроль над своїм тілом, йому робиться вже однаково, правильно це чи ні. Найважливішим, найголовнішим було одне: вона тут, у нього в обіймах, і він її бажає.

А його власне тіло підказувало, що вона відповідає на його пристрасть і продовжує бажати того, що він.

Його руки ставали вимогливішими і сміливішими, він пожирав її рот поцілунками, але цього йому було мало.

Він відчув, як її рука в рукавичці нерішуче торкнулася його потилиці та завмерла там. Дотик викликав у нього тремтіння у всьому тілі, що змінилося хвилею жару, і він ще раз утвердився в думці, що так далі продовжуватися не може… Він не витримає.

Відірвавшись від губ, він почав покривати поцілунками її шию, опускаючись нижче, до жолобка між грудьми. Вона тихо стогнала від кожного його дотику, і це ще більше збуджувало його.

Тремтячими руками він торкнувся вирізу її сукні, де під легкою газовою вставкою вгадувалися оголені груди.

Дивитись на неї він не смів, поцілувати — тим більше, але стриматися вже не міг.

Уповільнивши свої рухи, він цим давав їй можливість зупинити його, сказати «ні». Вона цього не зробила. Не виявила дівочої сором'язливості, навпаки, злегка зігнула спину, ніби полегшуючи йому шлях туди, куди він прагнув.

І