Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

Зірвавши легеню покривало і відкинувши убік, він глянув на те, що йому відкрилося, і міг дивитися ще довше, не торкаючись ні губами, ні руками, якби ззаду не пролунав окрик:

— Ти, негіднику!

Дафна першою дізналася, чий це голос, скрикнула і відскочила убік:

— О Боже! Ентоні…

Футах за десять від них темніла постать її брата. Вона ставала все виразнішою, і ось він уже поряд. Брови зсунуті до однієї лінії, не обличчя, а маска люті. Він одразу ж кинувся на Саймона, видавши якийсь дикий, примітивний войовничий клич. Нічого подібного Дафні не доводилося чути раніше, вона навіть не думала, що людські зв'язки здатні відтворювати такий звук.

Вона встигла прикрити груди — до того, як брат налетів на Саймона з такою силою, що той похитнувся і мало не впав на землю, зачепивши Дафну, яка впала недалеко від них, але одразу ж схопилася на ноги.

— Я уб'ю тебе, чортів… — гарчав Ентоні, проте значна частина його прокльонів залишилася недомовленою, тому що удар Саймона у відповідь збив йому подих.

— Ентоні! Не треба! Зупинися! — волала Дафна, але її заклики залишалися марними.

Розлючений Ентоні продовжував кидатися на Саймона — обличчя його було спотворене від гніву, кулаки стиснуті, прокльони щедро сипалися з рота. Саймон тільки захищався, і це в основному вдавалося — він вдало уникав сильних ударів.

Безпорадно спостерігаючи сутичку, Дафна з жахом подумала, що так довго продовжуватися не може — зрештою Ентоні вб'є Саймона прямо тут, у саду леді Троубрідж. Або, що найменш ймовірно, Саймон уб'є її брата. І те, й інше кошмарно — вона любить обох. Потрібно змусити їх припинити взаємне вбивство.

Вирішивши так, вона сміливо кинулася між ними. В результаті всі троє впали на траву, Дафна при цьому відлетіла прямо в колючий чагарник, що облямовував алею.

— О-о-х! — захлинулась вона в крику.

Страшний біль від сотень колючок пронизав її тіло в різних місцях.

Мабуть, крик був настільки гучний і виразний, що бійці, які виготовилися для нової битви, одночасно кинулися до неї, забувши на час про з'ясування відносин.

Першим підбіг Саймон:

— Дафно! Що з вами?

Якби тривога, що пролунала в його голосі, могла зцілювати! Але колючки продовжували мучити її тіло, вона боялася зробити зайвий рух, щоб не посилювати біль.

— Потрібно обережно підняти її, — звернувся Саймон до Ентоні. — Допоможи мені.

Той і без нього знав, що треба робити, і тільки кивнув, розуміючи, що зараз треба рятувати сестру, а злість і помсту відставити вбік.

— Не ворушіться, Дафно, — говорив Саймон. — Потерпіть, і ми вирвемо вас із кущів.

Вона трохи помітно похитала головою.

— Ви самі поранитеся об ці страшні колючки.

— Не турбуйся за нас! — крикнув Ентоні.

Він бурмотів ще щось — про нічні прогулянки по саду з усякими негідниками, що кінчається таким чином. Саймон тим часом нахилився над нещасною Дафною, простягнув руки, дряпаючи їх об колючки, обхопив її тіло і одним ривком звільнив з колючого полону. Вона не встигла навіть скрикнути.

Він поставив її на ноги, і тут виявилося, що шовкова сукня порвана в кількох місцях настільки, що стиснуті на грудях руки не могли прикрити всі оголені ділянки тіла.

Ентоні скинув із себе фрак, накрив сестру, і вона майже потонула у його одязі.

— Ти сильно поранилася?

— Поки не знаю. На мою думку, не дуже.

— Приїдемо додому і одразу запросимо лікаря. — Ентоні обернувся до Саймона. — Дякую за допомогу, — промовив він офіційним тоном.

Той не відповів, лише трохи нахилив голову.

— За допомогу дякую, — повторив Ентоні, — а за все інше…

Швидким несподіваним ударом в обличчя він звалив Саймона, який нічого не підозрював, на землю.

— Це за те, що ти намагався спокусити мою сестру!

— Ентоні! — крикнула Дафна з глибини його фраку. — Припини зараз і попроси вибачення! Він зовсім не спокушав мене!

Той обернувся до неї, палаючи від люті:

— Я бачив твої… Якби я не підійшов…

Обурення так розпирало його, що він не міг говорити.

«Боже, — подумала Дафна, — мій брат встиг побачити мої оголені груди… І Саймон теж… До чого я дійшла!» Але її думки відразу ж перейшли на інше, бо вона почула злісні слова Ентоні, звернені до Саймона:

— Швидше піднімайся, і я знову вдарю тебе, безчесна людина!

— Ти просто збожеволів! — крикнула вона, знову кидаючись між ними і сподіваючись, що вдруге її не зіб'ють із ніг і вона не потрапить у кущі. — Якщо ти вдариш його ще раз, Ентоні, я ніколи не пробачу тобі!

Той не дуже люб'язно відсунув її убік.

— Попередній удар був за тебе, — сказав він. — Наступний буде за нашу зганьблену дружбу.

— Ні!

Дафна знову кинулася між братом і Саймоном, на обличчі якого вже ясно проступив слід від удару — під лівим оком.

— Відійдіть, Дафно, — м'яко сказав Саймон. — Дайте нам самим розібратися.

— Ні! Я теж замішана в цьому і маю право.

Вона замовкла, бо бачила: говорити марно, ніхто її не слухає.

— Не заважай, Дафно, — дивно спокійним голосом промовив Ентоні, не дивлячись на неї.

— Але ж це безглуздо! — знову не витримала вона. — Ви дорослі люди. Розмовляйте, а не бийтеся… Господи! Саймоне! Подивіться, у вас запливло око!

Вона кинулася до нього, придивилася до синяка, злегка доторкнулася пальцями. Яким приємним був для нього цей дотик, незважаючи на біль. Яка бажана була вона в цю не зовсім підходящу для подібних думок хвилину; як наївна, чиста, благородна.

А він? Він нічим не може відповісти їй. Не зможе відповісти і Ентоні, коли той зрештою охолоне, змінить гнів на розсудливість і заговорить із ним про шлюб. Адже він мусить заговорити, а Саймон мусить сказати «ні».

— Відійдіть, Дафно, — повторив Саймон, не впізнаючи свого голосу. — Прошу вас.

— Ні я…

— Ідіть! — крикнув він.

Вона злякано відскочила туди, до кущів із