Читати книгу - "Щира шахрайка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли за кілька днів футболку доставили, Джул смикала за горловину, доки та не розтяглась, а відтак побризкала на нижній край відбілювачем, щоб створити пляму.
Вона кілька разів прала її, доки футболка не стала м’якою і на вигляд поношеною.
2
Усе ще другий тиждень червня 2016 РОКУ Нью-Йорк
За день до обіду в Патті, Джул стояла посеред вулиці у верхньому Мангеттені, тримаючи в руках клаптик паперу з адресою. Була десята година ранку. Джул мала на собі привабливу чорну бавовняну сукню з квадратним вирізом. Туфлі також були чорні, з відкритою п’яткою і загостреним носком. Взуття на неї було замале, тож у сумці вона тримала кросівки. Джул наклала макіяж, який, на її думку, пасував студенткам, а волосся зібрала в пучок.
Ґрінбраяр являв собою ряд відреставрованих особняків уздовж П’ятої авеню[53] на Вісімдесят другій вулиці. Кам’яний фасад старшої школи, де Джул збиралася працювати, вивищувався своїми п’ятьма поверхами. Вигнуті сходи вели до статуй біля входу. Великі подвійні двері. Скидалося на місце, де можна здобути виняткову освіту.
— Захід відбувається у святковій залі, — сказав охоронець Джул, коли та увійшла. — Другий поверх, сходи праворуч.
На вході була мармурова підлога. Ліворуч висів знак «Головний офіс», а поруч із ним — пробкова плита з переліком досягнень випускників старших класів: Єль, Пенн, Гарвард, Браун, Вільямс, Прінстон, Суортмор, Дартмут, Стенфорд. Ці місця здавалися Джул якимись вигаданими. Дивно було бачити, що кожну назву записано на окремому рядку, наче вірш, і кожне слово звучало велично.
На горішніх сходах хол переходив у святкову залу. Жінка в червоному піджаку, яка керувала заходом, пішла до Джул із протянутою рукою.
— Кейтеринг?[54] Ласкаво просимо до Ґрінбраяра, — промовила вона. — Дуже вдячні за те, що погодилися допомогти нам сьогодні. Мене звати Мері Еліс Макінтош, голова збору коштів.
— Приємно познайомитись. Я Літа Крущала.
— Ґрінбраяр був зачинателем у галузі освіти жінок ще від 1926 року, — сказала Макінтош. — Ми орендуємо три мистецькі особняки, що спочатку були приватними будинками. Ці будівлі — споруди історичного значення, а наші спонсори нині є доброчинцями та прибічниками освіти для дівчат.
— Це школа для дівчат?
Макінтош вручила Джул мереживний чорний фартух.
— Дослідження показують, що в одностатевих школах дівчата вчаться на більш нетрадиційних курсах, як, наприклад, передова наука. Вони менше хвилюються про те, який мають вигляд, у них більший дух суперництва і вища самооцінка, — вона виголосила це, ніби промову, яку повторювала тисячу разів. — Сьогодні ми очікуємо на сотню гостей, спочатку концерт і закуски. Потім банкет нагорі в залах на третьому поверсі, — Макінтош завела Джул до святкової зали, де високі столи були вкриті білими скатертинами. — Дівчата приходять сюди на збори по понеділках і п’ятницях, а в середині тижня використовуємо її для йоги та запрошених доповідачів.
Стіни святкової зали були прикрашені картинами, намальованими олійними фарбами. Відчувався сильний запах засобу для полірування меблів. Зі стелі спускалися три люстри, а в кутку стояв рояль. Важко повірити, що люди ходили сюди навчатися.
Макінтош представила Джул керівнику служби обслуговування, і Джул назвалась ім’ям Літи. Вона пов’язала фартух поверх сукні. Керівник відправив її складати серветки, але щойно він відвернувся, Джул попрямувала по коридору і крадькома зазирнула до класної кімнати.
Кімната була заповнена книжками. На стіні висіла інтерактивна дошка, біля іншої стояв ряд комп’ютерів, але центр класу здавався старим. На підлозі лежав дорогий червоний килим. Навколо широкого старого столу розмістилися важкі стільці. На дошці вчитель написав:
Твір на вільну тему, 10 хвилин:
«Ось що важливо: мати змогу будь-якої хвилини пожервувати тим, що маєш, заради того, ким можеш стати».
Шарль Дюбуа
Джул торкнулася краю столу. Вона вирішила, що сиділа б на цьому місці. Це було б її постійне місце: спиною до світла з вікна, погляд спрямований на двері. Вона б сперечалася щодо цитати Дюбуа з іншими студентками. Учителька, жінка в чорному, звеличалася б над ними, не погрожуючи, а надихаючи. Вона підштовхувала б їх до успіху. Вона б вірила, що її дівчата — це майбутнє.
Хтось закашляв. У кабінеті стояв керівник служби обслуговування. Він показав Джул на двері. Вона пішла слідом за ним до купи серветок і почала їх складати.
До святкової зали прибув галасливий піаніст. Сухорлявий, зі світлими веснянками і рудим волоссям. Його зап’ястки аж занадто випиналися з рукавів піджака. Він дістав партитуру, хвилину-дві перевіряв мобільник, а відтак почав грати. Мелодія була енергійною і такою собі класичною. Вона наповнила приміщення світлом, ніби вечірка вже почалася. Завершивши складати серветки, Джул підійшла до нього.
— Що це за пісня?
— Ґершвін, — зневажливо відповів піаніст. — Це ланч під його музику. Багатії полюбляють Ґершвіна.
— А ти ні?
Піаніст знизав плечима, і далі граючи.
— Він сплачує оренду.
— Я думала, що у людей, які грають на роялі, вже є гроші.
— У нас, зазвичай, є борги.
— Тож хто такий Ґершвін?
— Ким був Ґершвін? — піаніст зупинився й почав грати нову мелодію. Джул спостерігала, як його руки прудко рухалися по клавішах, і впізнала пісню. Літечко, і життя — щасливе.[55]
— Я її знаю, — сказала вона. — То він помер?
— Давно. Він жив у двадцятих-тридцятих роках XX століття. Ґершвін був першим емігрантом; його батько працював шевцем. Ґершвін почав зі сцени Єврейського театру мовою ідиш і взявся писати попсові джазові пісні заради швидкого заробітку. Потім — музику для кіно. Тоді пізніше — класику й оперу. Тож скінчив він як першокласний композитор, хоча створив себе з нічого.
Джул подумала, як же чудово вміти грати на інструменті. Хай що відбувається з вами, хай що сталось у вашому житті, ви можете подивитися на свої руки і подумати: «Я граю на фортепіано». Ви завжди знатимете це про себе.
Вона зрозуміла, що це щось на кшталт уміти битися. І вміти змінювати акцент. Це сили, що живуть у вашому тілі. Вони ніколи не полишать вас, байдуже, який ви маєте вигляд, і незалежно від того, хто любить чи не любить вас.
* * *
За годину, керівник служби обслуговування поплескав Джул по плечу.
— Ти заляпалася коктейлем, Літо, — сказав він. — Іще й сметаною. Іди, приведи себе до ладу, а я дам тобі інший фартух.
Джул оглянула себе, зняла фартух і віддала його.
У вбиральні біля святкової зали хтось був, отож Джул піднялася кам’яними сходами на третій поверх. Вона мигцем заглянула до кількох елегантних зал. Столи були оздоблені яскравими
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щира шахрайка», після закриття браузера.