Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

Неподалік, у найвищому гіллі берези, цілий ранок співає тремблер прямодзьобий, чи, як його дехто називає, коричневий пересмішник, радий твоєму товариству, адже якби тебе тут не було, йому довелося б шукати поле іншого фермера. Доки ти сієш насіння, він кричить: «Кидай, кидай — засипай, засипай — витягай, витягай». Це ж не кукурудза, тож бобам такі вороги, як він, не загрожують. Ви, либонь, хочете спитати, що балаканина цього Паганіні-любителя, який грає свою мелодію на одній струні чи двадцяти, має спільного з вашими грядками, але краще таке добриво, ніж попіл чи вапно. Я цілковито вірив у користь такого дешевого добрива.

Підсипаючи свої грядки свіжим ґрунтом, я потривожив прах не змальованих у хроніках народів, що жили під цими небесами у предвічні роки, й повитягував на світло сучасного дня їхні маленькі знаряддя війни й мисливства. Вони лежали поміж інших камінців, на частині з яких лишилися сліди індіанських вогнищ, на частині — сонця, а також посеред скалок гончарних виробів і скла, принесених сюди пізнішими землеробами. Коли сапка дзвеніла, вдаряючи камінь, ця музика відлунювала в лісах і під небом, і цей супровід моїх трудів давав миттєвий і неоціненний урожай. Я вже не просто сапав, та й не бобами клопотався, а згадував зі співчуттям і погордою своїх знайомих, які їздили у великі міста послухати ораторії, якщо згадував узагалі. Над головою в мене, попри сонячну днину, — інколи я працював і вдень — кружляла дрімлюга, як піщинка в оці людському чи небесному, час від часу шугаючи вниз із таким звуком, ніби небеса рвуться на рядюжжя і клоччя, хоча їхнє шатро й лишалося неушкодженим; ці чортики кружляють у повітрі й відкладають яйця на землі, голому піску чи кручах на вершинах пагорбів, де їх ніхто не знайде; вони граційні й рухливі, як хвильки на ставку чи листя, що, підхоплене вітром, лине до небес; такими спорідненостями сповнена природа. Яструб — повітряний брат хвилі, над якою ширяє, а його напнуті вітром, досконалі крила перегукуються з первісними, неопереними крилами морськими. Інколи я спостерігав, як високо в небі кружляє пара канюків, то ширяючи на вітрі, то спускаючись, то зближуючись, то віддаляючись, ніби вони втілювали мої думки. Іншим разом мене зачаровував переліт диких голубів з одного гайка в інший — їхня міграція, покваплива, як рух гінця, наповнювала повітря тихим хляпанням крил; а інколи я, перевернувши сапкою гнилий пеньок, бачив неповоротку, химородну, мовби нетутешню плямисту саламандру — нашу сучасницю й живе нагадування про Єгипет і Ніл. Коли я спинявся перепочити, зіпершись на сапку, природа щедро постачала мені розвагу у вигляді невичерпного запасу таких звуків і краєвидів навколо бобових рядів.

У святкові дні у місті стріляють з великих гармат, але до лісів той звук долинає як торохтіння трахкалки; інколи долинають неприкаяні акорди маршової музики. На моїх бобових грядках, удалині від міста, великі гармати звучали так, ніби луснула порхавка; а коли траплялися військові муштри, про які я не знав, мені, бувало, весь день муляло відчуття, ніби на обрії з'явився якийсь висип чи болячка й ось-ось почнеться скарлатина чи кір, доки нарешті ласкавий повів вітру не пролітав над полями й Вейландським шляхом, приносячи мені звістку про «вчення»[191]. До мене долинав тільки далекий гул, ніби в когось утік рій бджіл, і сусіди, за порадою Вергілія, намагаються заманити їх назад у вулик, видаючи tintinnabulum[192] на найлункішому своєму начинні. А◦коли звук стихав, гул змовкав і навіть найласкавіший вітерець не приносив мені жодної звістки, я розумів, що всіх трутнів безпечно доставили у вулик у Мідлсексі, і тепер їм тільки й думки, що про мед, яким змащено його стінки.

Я пишався тим, що свободи Масачусетса й нашої батьківщини так надійно захищені; повертаючись до свого сапання, я сповнювався невимовною впевненістю і виконував свою роботу радісно й зі спокійною вірою в майбутнє.

А◦коли з військом приходило кілька оркестрів, до мене долинав такий гамір, ніби ціле село перетворилося на велетенську гармонь і всі будинки розширюються й опадають зі звуком. Утім, інколи до лісів долинали справді шляхетні й натхненні звуки, скажімо, спів труби, що увічнює славу, тоді й мені здавалося, що я можу пошинкувати мексиканця на капусту — не щодня котові масниці, — по тому я починав роззиратися в пошуках бабаків і скунсів, щоб відточити на них свою звитягу. Ці маршові акорди видавалися такими ж далекими, як Палестина, і в метушливому русі верхівок в'язів, що затуляли від мене село, мені ввижалася кавалькада хрестоносців. То був один із видатних днів; з мого прорубу небо завжди мало той самий одвічний видатний вид, що й завжди.

Непересічний то був досвід — довге знайомство з бобами: посадити, посапати, зібрати, полущити, перебрати й продати (останнє — найскладніше); додам іще — з'їсти, адже я їх таки скуштував. Я вирішив дізнатися про боби все. Коли вони росли, я сапав із п'ятої ранку до полудня, а решту дня зазвичай витрачав на інші справи. Уявіть, яке близьке і дивне знайомство я завів з різними бур'янами; це варто повторити в розповіді, адже й у досвіді повторень не бракувало: я нещадно руйнував їхні ніжні переплетіння і знавісніло розділяв їх на різні категорії своєю сапкою: одні види нищив цілими лавами, а інші старанно плекав. Це полин; це щириця; це щавель; це пирій: нищ його, рубай, перевертай корінням до сонця, най ані часточки його не сховається в тіні, а то він потягнеться на той бік і вже за два дні зазеленіє, що тая цибуля. Довга то була війна, і не з журавлями, а з бур'янами: на боці цих троянців були й сонце, й дощ, і роси. Щодня я приходив на підмогу бобам, озброївшись сапкою, і проріджував лави їхніх ворогів, і заповнював рови бур'янистими мертвими. Не один завзятий шоломосяйний Гектор, що на цілий фут вивищувався над згуртованими лавами побратимів, поліг від моєї зброї й упав у пил.

Отже, я, разом з іншими фермерами Нової Англії, присвятив рільництву не один літній день, поки мої сучасники насолоджувалися вишуканим мистецтвом у Бостоні чи Римі, споглядали світ в Індії чи торгували в