Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

Лондоні та Нью-Йорку. Не можна сказати, що я хотів харчуватися бобами, адже я за природою своєю, бодай коли мова про боби, пітагорієць[193] — байдуже, на що ті боби пустити: в кашу чи на голосування; замість них я вживав рис; але, можливо, варто потрудитися в полях бодай для красного слівця, аби свого часу прислужитися байкареві. Загалом, якби це заняття з нечастої розваги перетворилося на постійну працю, то стало б нездоровим надлишком. Я не угноював бобів і не сапав цілої грядки за раз, але коли сапав, робив це надзвичайно сумлінно, і врешті ця праця окупилася, адже, як писав Івлін, «насправді не існує компосту чи гною, що зрівнявся б за наслідками з постійним рухом, перекопуванням і перевертанням ґрунту лопатою»[194]. Деінде він зауважив: «Земля, особливо свіжоскопана, має певний магнетизм, що приваблює життєдайну сіль, силу чи звитягу (називайте, як знаєте), а тому логіка наших трудів мусить полягати в тому, щоб розворушувати землю, аби вона нас живила; а додавання гною та інших мерзенних добрив — це лише злиденна підміна такого покращення». Ба більше, мої грядки належали до «виснажених і вичерпаних земель під паром», що, як вважає сер Кенелм Диґбі[195], притягують «життєдайні духи» з повітря. Я зібрав дванадцять бушелів бобів.

Якщо детальніше — адже дехто скаржився, що містер Колман вніс до свого звіту переважно дорогі експерименти джентльменів-фермерів, — витрати мої були такі:

За сапку: 0,54 $

Плуг, борона, прокладання борозен: 7,50 (забагато)

Боби насіннєві: 3,12 ½

Картопля насіннєва: 1,33

Горох насіннєвий: 0,40

Насіння редьки: 0,06

Біла мотузка для опудала: 0,02

Культиватор із конем і робітником на три години: 1,00

Кінь і возик, щоб довезти урожай: 0,75

Загалом: 14,72 ½ $

Прибуток мій склав (patrem familias vendacem, non emacem esse oportet[196]):

Продаж дев'яти бушелів і дванадцяти кварт бобів: 16,94 $

П'ять бушелів великої картоплі: 2,50

Дев'ять бушелів малої картоплі: 2,25

Трава: 1,00

Стебла: 0,75

Загалом: 23,44 $

Таким чином, як я вже казав деінде, мій матеріальний прибуток склав 8,71 ½ $.

Такі плоди мого досвіду вирощування бобів. Посади звичайні дрібні білі боби близько першого червня рядами три фути завдовжки на відстані вісімнадцяти дюймів один від одного. Старанно відбери свіжі круглі боби. Вважай на хробаків, порожні місця заповнюй новими рядами. Тоді вважай на бабаків, адже якщо саджати на відкритому місці, вони пооб'їдають перші молоді листочки; а тоді, коли з'являться перші пагони, вони і їх пообгризають разом із пуп'янками й молодими стручками, сидячи на задніх лапках, як білка. А◦передовсім — урожай збирай якнайраніше, якщо хочеш устигнути до приморозків і мати добрі боби на продаж; так можна уникнути збитків.

Отакий досвід я здобув. Я сказав собі, що наступного літа заповзятливо саджатиму вже не боби й кукурудзу, а зерна щирості, правди, простоти, віри, невинності абощо й подивлюся, чи приймуться вони на нашій землі, якщо докладати ще менше праці й добрив, і чи вони мене прогодують — ґрунт-бо наш не виснажений таким урожаєм. Горе мені! — сказав я собі: закінчилося ще одне літо, і ще одне, і ще, і мушу сказати, Читальнику, що насіння, яке я посадив, — якщо то справді було насіння чеснот — чи то поточили черви, чи то втратило воно свою життєву силу, тож пагони не проросли. Зазвичай діти не відважніші й не боягузливіші за своїх батьків. Наше покоління затято саджає щороку кукурудзу й боби точнісінько так само, як навчили перших поселенців індіанці кілька століть тому, ніби так роковано. Нещодавно я на свій превеликий подив побачив, як один старий уже щонайменше всімдесяте копає сапкою яму — і то не для того, аби самому спочити! Чому б мешканцям Нової Англії не випробувати нових пригод, не забиваючи собі голови зерном, картоплею, сіном і садами? Може, варто спробувати посіяти інші зерна? Чому ми так переймаємося тим, щоб лишилися боби на посів, але не переймаємося наступним поколінням людським? Нам стала◦би поживою і розрадою зустріч із чоловіком, у якому вкорінилися і проросли якісь зі згаданих мною чеснот, адже ми цінуємо їх більше, ніж будь-який інший врожай, нехай навіть здебільшого вони просто розвіюються в повітрі. Ось, наприклад, нам трапляється бодай щопта чи трохи інший різновид такої делікатної й непізнаваної матерії, як істина чи справедливість. Ми мусили б наказати нашим послам присилати на батьківщину таке насіння, щоб Конгрес розподілив його по всій країні. Коли ми щирі, не треба церемонитися. Ніхто не ошукував◦би, не ображав◦би й не проганяв◦би ближнього зі злості, якби було в нас хоч зерня гідності й доброзичливості. Не треба поквапливих зустрічей. З більшістю людей я взагалі не бачуся, бо в них немає часу — вони клопочуться при своїх бобах. Якби люди не гарували весь час, між роботою спираючись на сапку чи лопату, мов на посох, якби не сиділи в землі, мов гриб, якби не трималися за неї, мов тая ластівка, що сіла і крокує по піску…

В розмові тій він крила розгортав,

Мов для польоту, а потім знов згортав[197].

Уявімо, що розмовляємо з янголом. Хліб не завжди нас живить, а чесноти незмінно приносять користь: вони розправляють затерплі суглоби і роблять крок наш легким і пружним, навіть коли ми не знали, що нам щось дошкуляє. Без чеснот ми не помічаємо в людині та Природі щедрості й не відчуваємо героїчної радості, не заплямованої іншими почуттями.

Антична поезія й міфологія дають змогу припустити, що колись рільництво вважали священним мистецтвом, а ми-бо обробляємо землю з нешанобливою поквапливістю, недбало; ми тільки й хочемо, що надбати собі ферму щонайбільшу й урожаї щонайбільші. Немає в нас ані свят, ані процесій, ані церемоній, що нагадували б фермеру про священний вимір його покликання і його святі джерела, — наші рільничі виставки й так звані Дні подяки я не вважаю винятком, фермерів-бо в них цікавить тільки виторг і бенкет. Він приносить пожертви не Церері чи Юпітеру земному, а радше пекельному Плутону. Через жадобу й себелюбство, та ще приземлену звичку вважати ґрунт своєю власністю, чи то пак передовсім засобом здобуття власності — а ніхто з нас від цієї звички не вільний, — ми паплюжимо краєвиди й доводимо рільництво до звиродніння, а фермерів — до найницішого життя. Фермер знає Природу, але виключно як злодій. Катон стверджує, що прибутки від рільництва найбільш боговгодні й справедливі (maximeque pius questus[198]), а, за словами Варона[199], давні римляни «звали землю