Читати книгу - "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"

— Ти про що?

— Скажеш, що ми одружені. Не хочу, щоб ти з ним щось крутила — розумієш? Це було б жахливо. Спаскудило б усім життя. Хоча тоді він мав би бодай якийсь зиск, пустивши нас до себе. Яка іронія! Тому пильнуй, Джуліано.

— Ти зможеш посперечатися з ним. Про те, що війну програли через зраду Італії. Скажи йому те, що говорив мені.

— Так,— кивнув Джо,— ми зможемо про все поговорити.

Машина швидко мчала далі.

Наступного ранку, о сьомій годині за часом Тихоокеанських Сполучених Штатів, містер Нобусуке Таґомі підвівся з ліжка і спочатку зібрався до ванної, але потім передумав і подався прямо до оракула.

Сівши у позі лотоса на підлозі вітальні, він почав перекидати сорок дев'ять гілочок деревію. Він чітко усвідомлював, наскільки невідкладним є запитання, і квапливо працював, поки не отримав усі шість рівнів.

Оце так! Гексаграма п'ятдесят один!

Бог являється під знаком Пробудження. Грім і блискавка. Звуки — він інстинктивно заткнув пальцями вуха.

— Ха-ха! Хо-хо! — приголомшливий гуркіт змусив його здригнутися та закліпати очима.— Снують ящірки й реве тигр, і ось з'являється Сам Бог!

Що це означає? Він водив очима по вітальні. Що має явитися? Зірвавшись на ноги, він стояв і важко дихав, чекаючи.

Нічого. Серце важко гупає. Дихання та інші соматичні процеси, включно з усіма інстинктивними реакціями, що контролюються проміжним мозком, мобілізовані: підвищення рівня адреналіну, пришвидшення серцебиття та пульсу, сплеск гормонів, горло стиснуте, розширення зіниць, розслаблення кишок і так далі. Нудота та пригнічення статевого інстинкту...

Але нічого ж не видно. Що робити тілу? Тікати? Воно цілком готове до панічної втечі. «Але куди і від чого?» — запитав себе містер Таґомі. Жодної здогадки. А отже, це неможливо. Дилема цивілізованої людини: тіло готове до втечі, але небезпека невиразна.

Він пішов до ванної і почав намилювати обличчя, щоб поголитися.

Задзвонив телефон.

— Потрясіння,— вголос сказав він,— будь готовий.

Він швидко вийшов до вітальні.

— Я готовий,— сказав він і підняв слухавку.— Таґомі слухає.

Голос звучав пискляво, і він прочистив горло.

Тиша. А потім слабкий, сухий і хриплуватий голос, схожий на шурхіт опалого листя, промовив:

— Сер, це Шінджіро Ятабе. Я прибув до Сан-Франциско.

— Високоповажне Торгове представництво вітає вас,— сказав містер Таґомі.— Я дуже радий. Ви при доброму здоров'ї? Встигли відпочити?

— Так, містере Таґомі. Коли ми могли б зустрітися?

— Незабаром. За півгодини,— містер Таґомі подивився на годинник у ванній, намагаючись розгледіти цифри.— Третя сторона, містер Бейнс. Я маю попередити його. Можливо, це спричинить затримку, але...

— За дві години буде зручно, сер?

— Так,— відповів містер Таґомі, кланяючись.

— У вашому офісі у будівлі «Ніппон-таймс».

Містер Таґомі знову вклонився.

Клац. Містер Ятабе повісив слухавку.

«Містер Бейнс зрадіє,— подумав Таґомі,— наче кіт, якому кинули шматок лосося. Добрячого м'ясистого хвоста, наприклад».

Він прокрутив диск, потім швидко набрав готель «Абгіраті».

— Скінчилися муки чекання,— сказав він, коли сонний містер Бейнс узяв слухавку.

Сонливість у того як рукою зняло.

— Він тут?

— У моєму офісі. О десятій двадцять. До зустрічі.

Містер Таґомі повісив слухавку і побіг до ванної завершити гоління. «Снідати нема коли, нехай містер Ремзі все організує, коли ми зберемося в офісі. Можливо, ми всі зможемо поїсти разом».

Продовжуючи голитися, він подумки планував для них вишуканий сніданок.

Містер Бейнс стояв у піжамі біля телефона, розтирав чоло і міркував. «Шкода, що я зірвався і вийшов на контакт із агентом. Якби ж я почекав ще один день...»

Але, найімовірніше, це не завдало жодної шкоди. Однак сьогодні по обіді він мав повернутися до універмагу. «Припустімо, я не прийду? Це може спричинити ланцюгову реакцію; вони подумають, що мене вбили чи щось таке. Спробують відшукати мене.

Але це не має значення. Адже він тут. Нарешті Чекання скінчилося».

Містер Бейнс побіг до ванної і почав готуватися до гоління.

«Поза сумнівом, містер Таґомі впізнає його, щойно побачить. Отже, ми зможемо більше не згадувати про „містера Ятабе“,— вирішив містер Бейнс.— Ми взагалі зможемо відкинути всі прикриття, всі хитрощі».

Поголившись, містер Бейнс одразу стрибнув під душ. Навколо шуміла вода, а він виспівував на повний голос:

Wer reitet so spàt,

Durch Nacht und den Wind?

Es ist der Vater

Mitseinem Kind[73].

«Тепер німецька Служба безпеки уже навряд чи зможе щось зробити,— подумав він.— Навіть якщо вони довідаються. Отже, мабуть, годі мені тривожитися. Принаймні щодо тривіальних речей. Обмежені, особисті тривоги за власну шкуру тепер можна відкинути.

Але щодо решти — це лише початок».

11

Для райхсконсула у Сан-Франциско, фрайгера Г'юґо Райса, початок робочого дня виявився неочікуваним і тривожним. В офісі на нього чекав відвідувач: огрядний немолодий чоловік із важкою щелепою, рябою шкірою і осудливо нахмуреними бровами, чорними й кошлатими. Чоловік встав і підняв руку, пробурмотівши партійне привітання: — Гайль.

— Гайль,— відповів Райс.

Подумки він застогнав, але спромігся зберегти на обличчі ввічливу офіційну усмішку.

— Гер Кройц фон Мере. Я здивований. Проходьте. Він відімкнув кабінет, роздумуючи, де віце-консул і хто впустив сюди шефа Служби безпеки. Хай там як, він був тут. Із цим уже нічого не можна було вдіяти.

Йдучи за ним слідом, заклавши руки в кишені свого темного шерстяного пальта, Кройц фон Мере сказав: — Слухайте, фрайгере, ми знайшли цього агента контррозвідки. Цього Рудольфа Веґенера. Він приходив до їхнього старого пункту зв'язку, за яким ми спостерігаємо,— Кройц фон Мере загиготів, оголюючи величезні золоті зуби,— і ми простежили за ним до готелю.

— Добре,— сказав Райс, помітивши, що пошта уже лежить на столі.

Отже, Пфердегуф десь тут. Поза сумнівом, він не відчиняв кабінет, щоб не дати шефу Служби безпеки провести маленький неформальний обшук.

— Це важливо,— сказав Кройц фон Мере,— я доповів про це Кальтенбруннеру. Найвища пріоритетність. Вам от-от надійде повідомлення з Берліна, якщо, звісно, ці Unratfressers[74] там, удома, нічого не наплутали.

Він сів на стіл консула, дістав з кишені пальта стосик складених удвоє паперів й акуратно розгорнув їх, ворушачи губами.

— Він використовує ім'я Бейнс. Удає з себе шведського промисловця, торгового представника чи когось, пов'язаного із виробництвом. Сьогодні вранці о восьмій десять йому зателефонував японський чиновник. Говорив про зустріч о десятій двадцять в його офісі. Ми зараз намагаємося відстежити цей дзвінок. Можливо, за півгодини будемо вже все