Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » П'ять четвертинок апельсина 📚 - Українською

Читати книгу - "П'ять четвертинок апельсина"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "П'ять четвертинок апельсина" автора Джоан Харріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 86
Перейти на сторінку:
примусити їх рости. Усе було марно. Я залишалась точною копією своєї матері – похмурою, невиразною та незграбною. Були й інші химери. Мені почали снитися яскраві сни, від яких я прокидалась захекана й спітніла, хоча ночі все холоднішали. У мене так загострився нюх, що я чула, як на фермі Ур’я палав стіг, навіть якщо вітер дув у протилежному напрямку, що Поль їв смажений бекон, або, тільки підходячи до саду, знала, що саме готує мати. Уперше в житті я пізнала свій запах – теплий, солонуватий, рибний запах (який нікуди не дівався, навіть коли я втирала в шкіру лимонний бальзам і м’яту) і гострий маслянистий запах мого волосся. Ніколи нічим не хворіючи, я раптом почала відчувати шлункові спазми й головний біль. Навіть розмірковувала, чи не успадкувала я дивний стан моєї матері, ту божевільну таємницю, до якої я була причетна.

Одного ранку я прокинулась і побачила на простирадлі кров. Кассі з Ренетт готувалися їхати на велосипедах до школи, тож до мене їм не було діла. Я інстинктивно накрила заплямоване простирадло покривалом, натягнула стару спідницю й светр і мерщій побігла до Луари, щоб роздивитися свою болячку. На ногах у мене була кров, і я змила її річковою водою. Я спробувала накласти собі пов’язку зі старого носовичка, та рана була надто глибока та складна. Я почувалася так, ніби мене, нерв за нервом, розривають на шматки.

Мені так і не спало на думку розповісти матері. Я нічого не знала про менструацію – у всьому, що стосувалося тілесних функцій, мати була надміру сувора, тож я зробила висновок, що мене тяжко поранено, можливо, я навіть помираю. Невдале падіння десь у лісі, отруйний гриб, що міг спричинити внутрішню кровотечу, чи навіть отруйна думка. Ми не ходили до церкви – мати не любила всього того, що називала курією, і насміхалася з людського натовпу, що прямував до меси, – але водночас вона виховала в нас чітке розуміння гріха. Зіпсованість однаково стане явною, говорила вона, а ми в її очах були по вінця сповнені нею, ніби винні міхи, розперті перекислим вином. Нас треба було водити на повідку та смикати, бо кожний наш погляд чи шепіт з головою видавав глибоку зіпсованість, яку ми намагались приховати.

А я була найгіршою з усіх. Я це розуміла. Дзеркало показало це в моїх очах, таких схожих на материні, сповнені байдужої пихи. Вона стверджувала, що смерть можна накликати самою лише поганою думкою, а в те літо всі мої думки були недобрі. Я причаїлась, наче отруєна тварина, залізла на верхівку Спостережного Пункту й скоцюрбилась на дерев’яному помості в очікуванні смерті. Живіт наривав від болю, мов гнилий зуб. Смерть чомусь не приходила, тож я почитала якийсь із коміксів Кассі, а потім витріщалась на яскраву листвяну крону, поки не заснула.

 13

Пояснення я почула від неї пізніше, коли мати дала мені шмат чистої тканини. Без особливих емоцій, зі звичним при спілкуванні зі мною несхвальним виразом обличчя: губи стиснуті в таку тонку лінію, що їх майже не видно, а очі на фоні її звичної блідості схожі на два клубочки колючого дроту.

– Щось рано прийшло це прокляття, – сказала вона. – Візьми ось.

Вона простягнула мені жмуток мусліну, схожий на підгузок для немовляти. Як ним користуватися, не сказала.

– Прокляття?

Я весь день провела в будиночку на дереві в очікуванні смерті. Брак пояснень тільки роз’ятрив і заплутав мене. Мені завжди подобалась драма. Я вже нафантазувала собі, як лежу мертвою біля її ніг, а в приголов’ї в мене квіти. Мармуровий надгробок – Коханій донечці. Я переконала себе, що побачила Стару Маму й не помітила цього. Мене прокляли.

– Материнське прокляття, – промовила вона, ніби погоджуючись. – Ти тепер будеш такою, як я.

Більше вона не сказала нічого. День чи два мені було лячно, та я не розмовляла з нею про це й прала муслінові клапті в Луарі. Після того прокляття припинилось, тож я на якийсь час про нього забула.

Але не забула про своє обурення. Тепер воно було всеохопним, підживленим страхом і материним небажанням заспокоїти мене. Її слова – ти тепер будеш такою, як я – налякали мене, і я уявляла, як непомітно змінююсь, стаючи підступно схожою на неї. Я щипала руки й ноги, бо вони були точнісінько, як у неї. Я била себе по щоках, щоб вони порожевіли. Одного дня я обрізала собі волосся – у деяких місцях так коротко, що оголилася шкіра, – бо воно ніяк не кучерявилось. Я намагалась вищипувати брови, але мені бракувало навичок, тож я просто видрала добрячу половину. Такою мене й знайшла Ренетт – зігнутою перед дзеркалом, з глибокою сердитою складкою на переніссі.

Мати практично нічого не помітила. Моя вигадка – що волосся й брови згоріли, коли я намагалась запалити колонку в кухні – її наче задовольнила. Тільки якось – і то був один з рідкісних гарних днів, – коли ми в кухні готували террін із кролика, вона раптом повернулася до мене з дивним живим виразом обличчя.

– Хочеш піти сьогодні в кіно, Буаз? – зненацька спитала вона. – Ми могли б сходити вдвох. Ти і я.

Така пропозиція була настільки нетиповою для матері, що я просто вклякла. Вона ніколи не залишала ферми, тільки в справах. І ніколи не викидала грошей на розваги. І раптом я зрозуміла, що на ній нова сукня – нова настільки, наскільки могли дозволити ті скрутні часи – із зухвалим червоним корсетом. Вона, мабуть, пошила її з клаптиків у безсонні ночі, бо раніше я ніколи цієї сукні в неї не бачила. Обличчя її злегка розчервонілося, стало майже дівочим, а на простягнутих руках була кроляча кров.

Я відсахнулась. То був жест дружби, і я знала це.

Відкинути його було немислимо. Та все ж між нами було надто багато невимовленого. Якусь мить я уявляла, як підходжу до неї, дозволяю їй обійняти мене, розповідаю все…

Думка про це відразу мене протверезила.

«Розповідаю їй що?» – прямо запитала я себе. Розказати треба було так багато. Тому нічого розказувати.

Взагалі нічого. Вона ж продовжувала питально дивитися на мене.

– Буаз? То що?

Голос у неї став незвично м’яким, майже лагідним.

Та раптом мені примарилось, як вона лежить з батьком у ліжку з простягненими руками і з таким самим звабливим поглядом…

– Ми тільки те й робимо, що працюємо,

1 ... 45 46 47 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ять четвертинок апельсина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П'ять четвертинок апельсина"