Читати книгу - "Виправний день"

Жінка витерла руки об фартух і відповіла на рукостискання.

— Приємно з вами познайомитися, — сказала вона, ледве дихаючи від захоплення. Усмішка розслабила її обличчя. Радісна усмішка, не та частина уніформи, яку вона була змушена носити. — Мене звати Арабелла.

Люди йому тут готуватимуть і прибиратимуть, здається, він потрапив у готову родину.

— А це Стрибун, — сказав Джамал, трусонувши собаку за ошийник і усміхнувшись їй у відповідь.

Йому залишалося лише чекати. Ґевін зареєструвався як іноземець-резидент, пішов на пошту і заповнив форми, заявив про свою гомосексуальність і дав присягу. Клеркиня, що засвідчила клятву, впилася в нього суворим поглядом.

— Ви знаєте, що не зможете працювати, — попередила вона, — це незаконно.

Ґевін читав про все це в книзі Талбота.

— Також ви не зможете голосувати чи керувати транспортним засобом, — сказала клеркиня.

Ґевін відповів:

— Я розумію.

Клеркиня витягла брошуру з пакета з паперами і зачитала:

— Доки не буде затверджене переселення, іноземці-резиденти мусять повідомляти про своє поточне місце проживання і будь-які зміни вказаного місця відповідним органам.

Тут мався на увазі дім його батьків. Навряд чи він може виїхати, без роботи чи водійських прав. Декларація взаємозалежності гарантує взаємоповагу між усіма расами й орієнтаціями, але поважати легше, коли всі ізольовані, на своїх затишних територіях. Ґевін — стороння людина, що застрягла серед гетеросексуалів. Наскільки надовго, ніхто сказати не міг.

І навіть гірше, годинник цокає. Бути гомосексуалом, принаймні до Виправного дня, означало майже два десятиліття тортур. Обзивання «Ґей-він» і щотижнева штовханка об шафки, а батьки й гадки не мали, що потрібно знати синові-гею. Але винагородою був вісімнадцятий день народження. Цей день народження переносив людину зі статусу найслабшого, найбільш переслідуваного члена суспільства до висот товариства наймогутніших.

Жінки знають, що це за перетворення. Одного дня вони всюди небажані, незграбні, недоладні малолітні дівчатка. Проігноровані. Відкинуті. А наступного дня водять чоловіків за носи. Багатих чоловіків. Могутніх чоловіків. Найпривабливіші чоловіки у світі змагаються за увагу молодої жінки. Така форма влади не триває довго, проте це все одно влада. І її можна використати для отримання грошей, освіти, доступу до людей і, зрештою, тривалішої форми влади. Звісно, одного дня він буде юристом чи інженером, але зараз Ґевін хотів бути просто красивим і притягувати погляди щоразу, як заходить у кімнату. Після стількох років висміювань і ударів об стіну він заслуговує на свою мить у вогнях рампи.

Вікно юності прочинилось у вісімнадцять і мало термін придатності. Ґевін любив батьків, та не міг дочекатися, коли емігрує у світ, де він вважатиметься нормальним.

До того моменту він, так чи інакше, — заручник.

Затримка виникла у вигляді Статті про врівноваження. Книга Талбота стверджує, що геї та лесбійки одержують багатство і вміння швидше, оскільки вони не обтяжені народженням і вихованням дітей. Ніби яйце зозулі, гомосексуальна дитина народжується в гетеросексуальному домі й дорослішає, доки не приєднається до своєї гомосексуальної сім’ї. Таким чином гетеросексуали витрачають час і ресурси, які зрештою йдуть на користь гомосексуальному світові. Постійний експорт нових дорослих із територій білих і темношкірих у гомосексуальну зображав найжорстокішу торгову незбалансованість. Молодих, жвавих, цілком вишколених нащадків витягують на відповідну територію, а їхні батьки залишаються без компенсації чи підтримки в останні роки життя.

Система неідеальна, Ґевін це розумів.

Щоб збалансувати ситуацію, ухвалили Статтю про врівноваження. У ній говорилося, що гомосексуальна доросла людина, вихована в гетеросексуальній сім’ї, може емігрувати лише тоді, коли буде готова емігрувати й інша людина, гетеросексуальна, вихована в гомосексуальній сім’ї. Ґевін молився, щоб десь там якась дитина зізнавалася своїм матерям-лесбійкам, що вона гетеросексуальна. Цю дитину, як і Ґевіна, відправлять на пошту, де клеркиня дасть форми, які Ґевін щойно сам заповнив. Ця осудлива клеркиня зі своїм клацливим язиком попередить гетеросексуальну дитину, щоб та не шукала собі роботу, не керувала автомобілем та не намагалася голосувати на будь-яких виборах. І ця дитина, цей анти-Ґевін, повернеться до своїх двох матусь, чи двох татусів, чи до когось іще, й молитиметься на телефонний дзвінок.

Випускний клас проходив тему Виправного дня і нових національних держав. Учителі, що залишилися, ті, кого не поховали в зоні захисту на футбольному полі середньої школи Франкліна, тільки й розхвалювали роди. Якщо їх послухати, то члени родів — це герої. Якби не ці герої, Ґевінове покоління відправили б на смерть в інсценованій війні. Включно з Ґевіном, завдяки тупій рівності тупих громадянських прав.

Коли його вчителі не зачитували вголос уривки з книги Талбота, вони доводили, що цих чоловіків можна виправдати. Учні носилися з телефонами й намагалися зафіксувати на камеру якусь людину, яка ходить без синьо-чорної книжки чи не висловлює любов до нового порядку. Роди можна виправдати, за словами вчителів, оскільки раніше маленьким хлопчикам зазвичай калічили геніталії, а суди мали упередження проти чоловіків у питанні опіки над дітьми і справ розлучення за спільною згодою й оскільки раніше тюрми були так напхані чоловіками, що рівень самогубств серед чоловіків у чотири рази перевищував серед жінок.

Між лекціями вони переглядали один навчальний фільм: бульдозери, що зносять якісь величезні зруйновані громади чогось. Цей безлад не був звичною бійнею маленьких півників. Клекотливі зграї мартинів описували кола в повітрі, кружляли навколо бульдозерів і сміття. Один мартин кинувся, щоб щось схопити, тоді пронісся повз камеру. З одного з кігтів птаха звисало вухо. Кургани чогось сірого й потовченого, що в землю розмелювали гусениці й леза бульдозера, то все були незліченні людські вуха.

Від учнів вимагали знати й уміти декламувати кожну статтю з книги Талбота напам’ять. Наприклад:

За інформацію, що призведе до арешту будь-якої людини, яка користується іншими одиницями валюти, окрім талбота, буде виплачена винагорода.

Як житель-іноземець, Ґевін не мав права отримати грошову винагороду.

Теоретично Ґевін мав би бути щасливим. От лише ніхто не згадував про всю ту кров і про те, що у шкільній їдальні лишилися дірки від куль на стіні, перед якою вишиковували мішені. Звичайно, гомосексуальна територія здавалася Ґевіну чудовою ідеєю, але він відчував певну суперечність. Так ніби зустрів молодого священика у футболці з коротким рукавом, от лише в нього сексуальні татуювання, от лише він священик, от лише в нього неймовірно мускулисті руки, от лише всі татуювання — це суцільні свастики. Отакі змішані відчуття.

Ґевіна не просили носити рожевий трикутник[146], та до цього, здавалося, недалеко. От лише вибору особливого не було. Таким став новий реальний світ,