Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

Знову стукіт у двері, і я знову напружуюсь, від думки що Олег влаштує сварку прямо тут. Йому тупості не займати, раз вже вирішив вкусити руку, що його годує. 

- На випробувальний місяць буде штатна зарплатня, вона буде вказала в документах, що вишле Вікторія. Далі все залежить від тебе, - Антон піднімається зі свого місця, підходить до мене і протягує руку, і я відповідаю на його рукостискання.

- Радий знову бачити тебе у своїй команді.

- Дякую за довіру, Антоне Миколайовичу, - щиро усміхаюсь і прямую до дверей.

За дверима, як і очікувалося, стоїть незадоволений Олег та Макар, водій, а за сумісництвом і тілоохоронець боса.

- Відвези Аліну додому, - звертається до водія. - Чи куди їй там треба, - додає, коли бачить моє здивування.

- Я хотів поговорити з Аліною, - смикається у мій бік Олег, але Антон кладе руку йому плече і зупиняє.

- Ти наче зі мною хотів поговорити, - підморгує мені, а сам підштовхує "друга" до кабінету, і зачиняє за собою двері.

Вітаюсь з Макаром і ми пліч-о-пліч рушаємо на вихід з клубу. Не перестаю дивуватись тому факту, що він тілоохоронець Антона. Якщо порівняти їх зовнішній вигляд, то скоріше має бути навпаки. Йому десь років сорок, може трошки більше, бо у волоссі видніється сивина. Він вищій за мене на голову і зовсім не схожий на кремезних тілоохоронців зі старих кінострічок. Сам Антон виглядає більш грізно за Макара, особливо коли хтось його розізлить. 

- І що, Миколайович так просто тебе відпустив? - звертається до мене, коли ми йдемо коридором, але отримує від мене лише здивований погляд. - Ти ж, мабуть, звільнятись прийшла, бо тут у гадючнику, весь тиждень тільки і розмови було, про скасоване весілля та твоє можливе звільнення.

Дивуюсь його обізнаності, адже ніколи не помічала за ним цікавості до місцевих пліток. Та йому і не треба навмисно про щось дізнаватись, плітки самі пливуть до нього в руки. Зазвичай він виходить на перекур на задній двір клубу, де і відпочиває, а частіше ховається від керівництва персонал, тож не здивуюсь, що всі новини він дізнається саме там, коли тихенько палить в стороні. Він зазвичай мовчазний та серйозний, тому на нього не звертають увагу. А от і даремно. Він все чує і мотає на вуса. 

- І що кажуть? - не впевнена, що готова це почути, але все ж таки цікавлюсь.

- Нічого, що б вартувало твоєї уваги. Хоча…, - загадково посміхається, та тримає інтригу. - Тут твоя сестра нещодавно шороху навела…, - він знову замовкає, і дивиться на мене в очікуванні реакції на його слова.

Я й уявлення не мала, що Катя приходила до клубу після нашої втечі. А про те, що вона могла тут наробити, навіть боюсь подумати. На відміну від мене, вона бойова дівчина і нічого не боїться. Якби вона опинилась на моєму місці, то Олежка одразу б залишився без бубенчиків, а Наташка без свого накладного волосся. 

Мені аж кортить стукнути його, щоб він продовжив розповідь, але розумію, що більше нічого від цього мовчуна я не почую. Тепер би хоч дотерпіти до вечора, щоб розпитати про все Катю.

- Так куди тебе відвезти? - запитує, та відчиняє переді мною двері на вихід з клубу.

- Додому, - обертаюсь до нього через плече.

- Баласт, на ім'я Олег скинула, але так і залишилась домашньою, - каже посміхаючись.

- Так ще ж не вечір, - відповідаю загадково, але знаю, що проведу цей вечір вдома з сім'єю. 

- Оце вірна відповідь, - каже підбадьорюючі, наздоганяє мене та обіймає за плечі, наче старий друг. Мене це неабияк дивує, адже наше спілкування завжди обмежувалося лише вітанням при зустрічі, або прощанням, коли я поверталась додому.

Люб'язно відчиняє переді мною дверцята службової автівки з пасажирського боку, а сам іде до іншої двері.

- Шкода, якщо ти дійсно його кохала, та я радий, що ти вчасно позбавилась цього виродка, - каже, коли сідає на водійське крісло. - Якщо він буде тобі надокучати, та не дай Боже, посміє зробити тобі боляче, - від його слів я заплющую очі, - одразу дзвони мені, я з ним розберусь.

Він заводить автівку і рушає з місця, а я вже вдруге за сьогодні відчуваю себе жалюгідною сліпою дурепою.

***

Стукніть мене хто-небудь, коли я скажу, що мені немає що вдягнути. Я наче стільки речей і не купувала, та величезна гора шмаття, що лежить на моєму ліжку говорить зовсім інше. Більша частина з них, зберігалась у батьків, бо при переїзді до Олега я взяла із собою лише сезонні зимові речі. Але зараз, тут по сусідству лежать і теплі светри, і весняні жакети, і літні спіднички. Тож завдання на вечір не з легких, переміряти всю цю купу, відібрати, які саме речі я візьму із собою у валізу, а які відправити собі ж поштою, щоб не таскати в руках. Звісно, що частину речей я все ж таки залишу вдома, а ті, що давно вже не вдягала, можна віддати на благодійність.

- Нарешті вдома, - на порозі з'являється Катя.

Звісно що вона не чекає на запрошення, а відразу сідає на ліжко і спирається спиною на одяг. 

- Пригощайся, - вказую їй на тарілку з нарізаними фруктами, тістечка та пляшку охолодженого вина, по якій стікають крапельки конденсату. - В нас багато роботи і потрібна твоя експертна оцінка. Соня вже в дорозі.

- І все це заради примірки? - обводить пальцем речі і недовірливо дивиться на мене.

- Звісно, - кажу упевнено. - Та може, ще для того, щоб почути, що за виставу ти влаштувала у клубі.

- Вже Антон нажалівся? - незадоволено запитує.

- Ооо! То він вже Антон? - здивовано підіймаю брови, адже, поза очі, вона завжди називала його лише бандюганом, і ніколи на ім’я. - Не він, але здивована, що він і словом про це не обмовився, коли ми розмовляли.

- Нема про що розповідати - здіймає плечі й розводить руками. - Лише трохи хотіла повисмикувати пір'я твоєму колишньому, - намагається відмахнутися, та я встигаю помітити задоволену посмішку на її обличчі.

- Дякую, - кажу обіймаючи її. 

Хоч я і проти рукоприкладства у будь-якому його прояві, та саме в цьому випадку не маю нічого проти. я вдячна за її підтримку.