Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

— Кіре тільки не роби ніяких дурниць, — застеріг друг. Я кивнув, але  не був певен, що так і буде, бо мене захопили в полон злість і ревнощі. Я ж просив Лео не починати ніяких стосунків поки ми фіктивно разом. Чому вона дозволяє цьому хлопцеві лапати себе. А може це нормально, а я злюся бо сам хочу бути на його місці. Голова зараз вибухне від надлишку думок та емоцій. 

— Не завадив? — підходжу ближче.  Лео одразу вирівнюється, а хлопець ставить руку її на талію. Я планував забрати її і піти, але роблю зовсім інше. — Дозволиш потанцювати з моєю дівчининою? 

Хлопцю не подобається такий розклад подій, але той лише киває і мовчки відступає. Це все відбувається під пильними поглядами гостей і про цей випадок обов'язково пліткуватимуть в універі. Але мені байдуже. Я притягую Лео ближче до себе, а вона акуратно кладе руки мені на груди. Не сперечається, не дорікає, але й не дивиться мені в очі. Я проводжу долонею по відкритій спині дівчини, вона легко здригається, загортаю неслухняний локон Лео за вушко просто тому, що так хочу. Дихаю її запахом, бо мені подобається. 

— Що ти тут робиш? — шепочу на вушко дівчині. Ледве стримуюся, але не сваруся на неї. — Ми ж домовлялися, що не будемо ні з ким зустрічатися поки разом. 

— А ще ми домовлялися, що ти не будеш зраджувати мені з іншими поки в нас фіктивні стосунки, — злиться Лео і намагається відштовхнути мене від себе. Але в неї не виходить Я лише міцніше обіймаю дівчину. 

— Ти що ревнуєш? — питаю в Лео, бо поводиться вона надто дивно. Дівчина не дивиться на мене, лише мовчить і смішно сопе в знак протесту. — Лео, поговори зі мною. Я ж не психую і не кричу на тебе. 

— Музика закінчилася, відпускай мене, — каже Лео і одразу відходить від мене на декілька кроків.

— О'кей, можеш нічого не казати. Але й не придумуй собі нічого зайвого. — кажу Лео, хоча це більше схоже на виправдання. Невже Борис правду казав? — Я був за містом у знайомого на парубоцькій вечірці. Приїхав, бо не міг більше дивитися на те неподобство, яке Поліна скидає в інстаграм.

— Ясно, — відповідає дівчина і йде в сторону барної стійки. На мене уваги не звертає.

Це дратує, але я йду за нею. Ледве встигаю, бо дівчина здається надумала втекти від мене. А я ще намагався поводитися адекватно і не сваритися з нею. Та це не можливо.

— Лео, зачекай …

Реакції нуль. Тому я прискорююся закидаю її собі на плече головою до низу і йду в сторону саду. Там спокійніше і менше зайвих очей. 

— Відпусти, придурок, — кричить Лео.

— О, ти йдеш на контакт!

— Що тобі треба?

— Ти зіпсувала мені вихідні. Доречі, не лише мені, а й Борису, тож я як мінімум хотів би почути вибачення, а як максимум поговорити і прояснити деякі моменти. — опускаю Лео на ноги.

Дівчина здається трохи заспокоїлася, бо не накидається одразу на мене.

— Ви знайшли Поліну? — запитує Лео.

— В сенсі знайшли? Хіба ви не разом сюди приперлися? — злюся я.

— Разом, але твоя сестра відійшла на декілька хвилин і я втратила її з поля зору.

— Як таке могло статися? — підвищую голос на дівчину. — Чим ти взагалі думала, коли тягла мою сестру сюди. Я знаю, що то була твоя ідея, а не Поліни. Захотіла вигулятися до свого друга. Ти хоч подумала про когось крім себе.