Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

Кирило

— Кіре, ми з Поліною чекаємо вас з правої сторони від барної стійки. На зеленому зручному  диванчику. Приєднуйтесь!

— З нею все добре? — перепитую друга, хоча з його тону і так розумію, що все гаразд.

— Вони сидить біля мене,  пʼє апельсиновий сік і виглядає задоволеною життям. Тому, так все добре. А чому питаєш? 

— Не зважай, — відповідаю Борису. — Але не відпускай Поліну нікуди від себе. — На всяк випадок кажу другу. 

— Слухаюсь капітане, — жартує Борис і вимикається.

Я видихаю і переводжу погляд на Лео. Вона не плаче, але за крок від того, щоб розридатися. Ніколи не бачив її такою ранимою. Це гнітюче відчуття висить в повітрі і гризе совість, бо в цьому винен я. Не планував кричати на неї, але випадок з Поліною став останньою краплею, тому не стримався. В голові все перемішалося і я нерозумію через що злюся більше: через Поліну, через того Арсена, якому подобається Лео, чи через саму Лео, яка мене не послухала, а зараз не хоче зі мною говорити. 

— З Поліною все добре? — питає дівчина. Бачу, що переживає за сестру. І від того мені ще гірше. 

— Так, добре. Вона з Борисом.

На декілька хвилин зависає незручне мовчання.  

— Лео, я не планував на тебе кричати, — щиро кажу дівчині. — Мені справді прикро за те, що так вийшло.

— Виклич мені таксі, — просить Лео ігноруючи мої попередні слова. На дворі відчувається вечірня прохолода. Я бачу, що Лео тремтить і час від часу обіймає себе руками, щоб зігрітися. Але толку з того. 

— Тримай, — знімаю свою куртку і пропоную дівчині.

— Не треба, — відмовляється Лео і обертається спиною до мене. 

Я підходжу ближче і сам накидаю на неї куртку. Дівчина напружується, але стоїть на місці. 

— Лео, моя куртка не кусається, не переживай, — кажу і не поспішаю забирати свої долоні з її плечей. — Трохи зігрійся, а потім знімеш.

— Не треба прикидатися, що тобі не байдуже. Не переживай угода всилі. Я не передумаю. — відповідає Лео. — Доречі, ти так мені й не дав підписати оновлений договір.

— Він в мене на роботі. На наступному тижні підпишемо, — кажу Лео і знову роблю те, чого від себе не очікував. Підтягую її ближче та обіймаю зі спини. 

— Що ти робиш? — дивується дівчина і крутиться в моїх обіймах. Обертається обличчям до мене. Я ловлю її погляд, який вона не встигла заховати. Зіниці розширені, блиск в очах, який добре можна розгледіти при вуличному освітлені вказують на те, що Лео трохи сп'яніла. Але видно, що алкоголь в її крові спрацював якось навпаки, бо вона не свариться зі мною, не огризається і не з'ясовує стосунків. 

— Чому ти так дивно дивишся на мене? — вириває мене Лео з роздумів і легенько, нібе котеня, ворошуться в моїх обіймах. Не вертиться, розм'якає і нарешті розслабляється. 

— Як дивно? — цікавлюся.

— Ніби хочеш сказати або зробити щось нехороше, але вагаєшся, — відповідає Лео. — Якщо вже ти так добре вдаєш, що тобі не байдуже до мене, то дозволь сьогодні побути слабкою і з'ясування стосунків перенести на завтра після обіду, коли я прийду в себе і мене не болітиме голова. 

— Лео, ти помиляєшся цього разу, — кажу дівчині, легенько торкнувшись губами її скроні. — Я справді хочу дещо зробити, але це трохи зламає схему наших фіктивних стосунків. Не впевнений, що ми з цим впораємося. Ти ж знаєш, що ми не зможемо просто так розірвати угоду. 

— Мені байдуже! Поцілуй мене будь ласка, — несподівано просить Лео.

— Що ти сказала?

— Не заставляй мене ще раз повторювати. Ти чув. — відповідає дівчина.

Я відчуваю себе якимось тупняком, бо Лео випередила мене і сказала те, про що я думав. Тепер це буде виглядати ніби я її цілую лише через те, що вона попросила, а не тому, що я так хочу. 

— Все ясно, — реагує по-своєму на мою мовчанку Лео. — Забудемо про цей мій дурний вчинок і все. Я надто багато випила, тож мелю дурниці.

— Лео, ти все не так зрозуміла, — легенько струшую дівчину, щоб та поглянула на мене.

— От тільки не треба ніяких пояснень. Залиш мене нарешті в спокої, — дратується дівчина і намагається мене відштовхнути. 

Я обхоплюю її обличчя долонями і цілую. Спочатку ледь відчутно, просто торкаюся губами губ. Цей невинний дотик зриває всі запобіжники «проти» і я поглиблю поцілунок. Не відчуваю спротиву, тому продовжую гратися з її язиком. В якийсь момент я розумію, що Лео перехопила ініціативу і тепер диктує свої правила, а я піддаюся. Не надовго. Наше протистояння хто кого набуває нової форми. Надто небезпечної. Дівчина обіймає мене за шию і ми трішки віддихавшись знову починаємо цілуватись. Я забираюся однією рукою під куртку, щоб мати можливість торкнутися її голої спини. Від моїх дотиків Лео видає легкий стогін і я ледве стримуюся, щоб не заховатися з нею десь глибше в саду і подалі від людей. Мною керують лише інстинкти та хіть. Це так на мене не схоже, бо я ніколи не втрачав голову від почуттів, навіть у стосунках з Вікторією поводився раціонально. А я ж її кохав … 

— Глянь, де наші голубки заховалися, — чую дзвінкий голос Поліни і одразу відпускаю Лео. Дівчина відступається від мене на крок. Я на секунду ловлю її погляд і розумію, що зараз вона почувається так само розгублено і шоковано як я. Цікаво, що було б якби нас не знайшли Поліна з Борисом?

— А я то думаю, чому Кирило не підганяє всіх, щоб до дому їхали? Лео ти добре на нього впливаєш, — жартує Борис.

— Не знала, що на Кирила можна вплинути, — відповідає дівчина. 

— Я також не знав, але як бачиш тобі вдалося, — продовжує Борис.

— Годі вже говорити ніби мене тут не має, — втручаюся в розмову. — Поїхали вже.

— Ну от включився режим нудного брата.

— Поліно, а з тобою ми ще поговоримо, але не зараз, — відповідаю сестрі. — Сьогодні ми ночуватимем в тебе. 

— О, я лише за! — тішиться Поліна, а от Лео не надто задоволена такою перспективою. Але й не заперечує.