Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Кінець кінцем, з настанням нової ери через торговельні шляхи на схід СЛІА почали проникати мексиканські культурні рослини. Кукурудза з’явилася тут близько 200 р. н. е., але протягом багатьох сторіч відігравала другорядну роль. Нарешті близько 900 р. н. е. з’явився новий сорт кукурудзи, пристосований до короткого північноамериканського літа, а поява квасолі близько 1100 р. н. е. довершило мексиканську «трійку», що складалася з кукурудзи, квасолі та кабачка. Продуктивність східноамериканського рільництва виросла, завдяки чому уздовж р. Міссісіпі та її приток постали густонаселені вождівства. У деяких місцях первісні місцеві доместикати збереглися поруч із набагато продуктивнішою мексиканською трійкою, але в інших місцях ця трійка повністю їх витіснила. Жоден європеєць не бачив , як болотна бузина росла на індіанських городах, бо вона зникла як культурна рослина на той час, коли почалася європейська колонізація Америки в 1492 році. Із усіх культурних рослин, на яких спеціалізувався схід СІЛА, тільки дві (соняшник і східний кабачок) могли позмагатися з рослинами, одомашненими деінде, і продовжують рости на наших полях досі. Наші сучасні жолудеподібні та літні кабачки походять від цих американських кабачків, одомашнених тисячі років тому.

Отже, приклад сходу США не менш промовистий, ніж приклад Нової Гвінеї. Апріорі складається враження, що цей регіон здатний підтримувати продуктивне тубільне рільництво. Тут родючі ґрунти, стабільна помірна кількість опадів і відповідний клімат, який сьогодні підтримує врожайне рільництво. Місцева флора багата на різні види, серед яких є дикорослі горіхові дерева (дуб і гікорі). Місцеві корінні американці розвинули рільництво, яке спиралося на місцеві доместикати, завдяки якому вони могли прогодувати себе в осілих селах і навіть досягли культурного розквіту близько 200 р. до н. е. — 400 р. н. е. (гоупвельська культура із центром на території нинішнього штату Огайо). Таким чином, у них були цілі кілька тисяч років, щоб скористатися всіма потенційними культурними рослинами, які пропонувала місцева флора.

Проте гоупвельський розквіт розпочався майже за 9 тис. років після виникнення сіл на Родючому півмісяці. Ба більше, знадобилося ще кілька сотень років, перш ніж після 900 р. н. е. трійка мексиканських культурних рослин привела в рух ще масштабніший демографічний бум, так званий міс- сісіпський розквіт. Він породив найбільші міста і найскладніші суспільства, які будь-коли створювали корінні американці на північ від Мексики. Але цей бум розпочався занадто пізно, аби підготувати корінних американців США до прийдешніх катастроф європейської колонізації. Харчове виробництво, оперте на самі тільки східноамериканські культурні рослини, було недостатнім, щоб дати початок такому буму. Причини цього очевидні. Дикорослі злаки цього регіону сильно поступалися своєю корисністю пшениці та ячменю. Корінні американці сходу США не одомашнили жодної дикої бобової рослини, жодної волоконної культури, жодного фруктового або горіхового дерева. В них узагалі не було свійських тварин, окрім собаки, вочевидь одомашненої деінде в Америці.

Очевидно також, що корінні американці сходу США не прогледіли потенційних основних культурних рослин серед дикорослих видів навколо себе. Навіть селекціонери XX століття, озброєні всіма досягненнями сучасної науки, зазнали невдачі в спробах використати північноамериканські дикі рослини. Так, ми змогли одомашнити пекан як горіхове дерево і чорницю як ягоду, а також поліпшити деякі євразійські плодові культури (яблука, сливи, виноград, малину, ожину, полуницю), схрестивши їх із північноамериканськими дикорослими родичами. Однак ці кілька успіхів набагато менше змінили наші харчові звички, ніж мексиканська кукурудза змінила харчові звички корінних американців сходу СІЛА після 900 р. н. е.

Найобізнаніші зі східноамериканськими доместикатами рільники — корінні американці цього регіону — самі винесли їм вирок, відкинувши або розжалувавши їх, тільки-но прибула мексиканська «трійка». їхні дії також свідчать, що корінних американців не стримував культурний консерватизм і що вони були аж як здатні оцінити корисну рослину, коли бачили її. Отож, так само, як на Новій Гвінеї, обмеженість тубільного харчового виробництва на сході СІЛА не була пов’язана з самими корінними американськими народами, а натомість повністю випливала з американської біоти та довкілля.

Отже, ми розглянули приклади трьох територій із протилежними характеристиками, на яких харчове виробництво виникло самостійно. Родючий півмісяць лежить на одному краї; Нова Гвінея та схід СЛІА — на протилежному. Народи Родючого півмісяця одомашнили місцеві рослини набагато раніше. Вони одомашнили значно більше видів загалом, значно більше продуктивних або цінних видів, набагато ширший спектр типів культурних рослин, розвинули інтенсивне харчове виробництво і, як наслідок, вступили в Новий час зі значно розвиненішою технологією, складнішою політичною організацією та більшою кількістю епідемічних хвороб, якими можна заражати інші народи.

Ми виявили, що відмінності між Родючим півмісяцем, Новою Гвінеєю та сходом СЛІА напряму випливали із різних наборів диких рослинних і тваринних видів, доступних для одомашнення, а не з обмеженості самих народів. Тільки-но якісь продуктивніші культурні рослини прибували звідкись (батат до Нової Гвінеї, мексиканська «трійка» на схід СЛІА), місцеве населення відразу починало користуватися ними, інтенсифікуючи своє харчове виробництво і зростаючи в чисельному плані. Екстраполюючи цей висновок, я припускаю, що ті регіони світу, де харчове виробництво так і не постало самостійно — Каліфорнія, Австралія, аргентинські пампаси, Західна Європа тощо, — мабуть, пропонували ще менші можливості в плані диких рослин і тварин, придатних для одомашнення, ніж Нова Гвінея та схід СЛІА, де постало принаймні обмежене виробництво харчу. І справді, вище згаданий у цьому розділі огляд місцевих великозернових дикорослих видів родини тонконогових, проведений Марком Блумлером, і огляд місцевих великих ссавців світу, доступних для одомашнення (розділ 9), ведуть до однакового висновку: усім територіям, де не з’явилося або з’явилося лише в обмеженому вигляді тубільне виробництво харчу, бракувало диких предків потенційних свійських тварин і культурних злаків.

Пригадаймо, що виникнення харчового виробництва супроводжувалося змаганням між ним і мисливством-збиральництвом. Цікаво було б дізнатися, чи зумовлені випадки повільного виникнення харчового виробництва або його повної відсутності винятковим багатством місцевих ресурсів для полювання і збирання, чи винятковою відсутністю придатних для одомашнення видів. Насправді більшість територій, де тубільне харчове виробництво затрималося або взагалі не виникло, пропонували радше надзвичайно вбогі, аніж багаті ресурси мисливцям-збирачам, оскільки більшість великих ссавців Австралії й Америки (але не Євразії й Африки) зникли під кінець льодовикового періоду. У цих регіонах харчове виробництво зіткнулося б зі ще меншою конкуренцію з боку мисливсько-збиральницького способу життя, ніж на Родючому півмісяці. Тож тамтешні невдачі або обмеження харчового виробництва не можна пояснити конкуренцією з боку щедрих ресурсів для полювання.

Аби мої висновки не було витлумачено хибно, завершу цей розділ застереженнями від перебільшення двох аспектів: готовності народів приймати кращі культурні рослини та свійських тварин і обмежень, нав’язаних їм наявністю місцевих