Читати книгу - "Оповідь Артура Гордона Піма (збірник)"

приватні особи. Двадцять п’ятого березня 1824 року капітан Джефрі, який ішов на «Бервіку», кинув тут якір на шляху з Лондона до Землі Ван-Дімена[53] і зустрів англійця Гласса, колишнього капрала британської артилерії. Капрал називав себе верховним правителем островів – він очолював колонію з двадцяти одного чоловіка і трьох жінок. «Губернатор» вельми нахваляв здоровий тутешній клімат і родючість землі. Колоністи переважно добували тюленячі шкури та заготовляли жир морських слонів, який збували торговцям у Кейптауні. Гласс володів невеличкою шхуною. Коли до островів Трістан-да-Кунья підійшла «Джейн Гай», «губернатор» усе ще правив тутешньою колонією, яка збільшилася й мала вже два поселення: в одному – на Трістані – жило п’ятдесят шість осіб, в другому – на Солов’їному острові – семеро. Тут нам пощастило роздобути майже всі необхідні для далекого плавання припаси. Завдяки великій глибині, що сягає в тих місцях до вісімнадцяти сажнів, ми підійшли до берега майже впритул і без усяких ускладнень повантажили на борт овець, свиней, волів, кролів, птицю, кіз, багато риби та городини. Капітан Гай також купив у Гласса п’ятсот тюленячих шкур й трохи слонової кості. Ми залишалися тут цілий тиждень, поки з півночі та заходу віяли сильні вітри і над океаном стелився негустий туман. П’ятого листопада ми підняли якір і взяли курс на південний захід, маючи намір як слід пошукати архіпелаг островів Аврора, щодо існування яких висловлювалися найсуперечливіші думки.[54]

Ці острови начебто були відкриті ще в 1762 році капітаном корабля «Аврора». За словами капітана Мануеля де Оярвідо, він пройшов 1790 року між цими островами на «Принцесі», що належала Королівській Філіппінській компанії.[55] 1794 року іспанський корвет «Зухвалий» вирушив у ці широти, щоб визначити точне місцеположення островів, і в повідомленні Королівського географічного товариства в Мадриді про ту експедицію говорилося ось що: «В період від двадцять першого до двадцять сьомого січня корвет «Зухвалий», перебуваючи в безпосередній близькості від островів Аврора, провів усі необхідні спостереження і за допомогою хронометрів виміряв різницю в довготі між згаданими вище островами та портом Соледад на Мальвінських островах.[56] Островів виявилося три; всі вони розташовані приблизно на одному меридіані; центральний острів низинний, але два інші можна бачити з відстані в дев’ять ліг». Виміри, зроблені на борту «Зухвалого», дали змогу визначити точні координати кожного острова: північний – 52°37́24˝ п. ш. і 47°43́15˝ з. д.; центральний – 52°2́40˝ п. ш. і 47°45́15˝ з. д.; південний – 53°15́22˝ п. ш. і 47° 57́17˝ з. д.

Двадцять сьомого січня 1820 року капітан британського військово-морського флоту Джеймс Веддел теж вирушив від Землі Стетена[57] на пошуки островів Аврора. Згідно з його словами, він ретельно обстежив не лише ті пункти, координати яких назвав капітан «Зухвалого», а й ближні води, і ніде не виявив жодних ознак суходолу. Ці суперечливі твердження спонукали й інших мореплавців теж вирушати на пошуки Аврори, і ось що дивно: одні, обстеживши кожен дюйм у водах, де нібито лежали острови, так їх і не знаходили, проте чимало інших твердили, нібито бачили їх і навіть підходили до берегів. Тому капітан Гай і вирішив докласти всіх зусиль, щоб з’ясувати питання, навколо якого точилася така дивна суперечка.[58]

При мінливій погоді ми прямували курсом на південний захід, аж поки двадцятого числа увійшли у згаданий район. Вимірявши точні координати, з’ясували, що перебуваємо на 53°15́ п. ш. і на 47°58́ з. д., тобто там, де за відомостями, які в нас були, мав лежати найпівденніший з трьох островів Аврори. Не виявивши нічого схожого на землю, ми повернули на захід і по п’ятдесят третій паралелі південної широти пройшли до п’ятдесятого меридіана. Потім узяли курс на північ і, досягши п’ятдесят другої паралелі, повернули на схід і пішли, суворо дотримуючись узятого курсу і вранці й увечері звіряючи свої координати з розташуванням місяця та планет. Досягши меридіана, який проходить понад західним узбережжям острова Джорджія,[59] ми знову взяли курс на південь і повернулися на широту, з якої починали. Потім пройшли по діагоналях утвореного в такий спосіб чотирикутника, постійно тримаючи вахтового на марсі, і так ми обстежили цей район, не пропустивши жодного клаптика території, де начебто мали лежати острови архіпелагу Аврора, протягом трьох тижнів, причому всі дні були ясні й погожі, без імли й без туманів.

Звичайно, ми цілком задовольнилися наслідками своїх пошуків. Адже ми точно з’ясували, що коли б навіть якісь острови й існували тут раніше, то нині від них і сліду не лишилося. Вже після повернення додому я довідався, що цю саму територію не менш ретельно дослідили в 1822 році капітан Джонсон на американській шхуні «Генрі» та капітан Морелл на американській шхуні «Оса», і в обох випадках результати збіглися з нашими.

Розділ шістнадцятий

Спочатку капітан Гай мав намір після обстеження району, де ймовірно лежали острови Аврора, пройти крізь Магелланову протоку й рушити на північ уздовж західного узбережжя Патагонії.[60] Але відомості, які він добув на Трістан-да-Кунья, спонукали його взяти курс на південь у надії виявити групу малих островів, нібито розташованих на 60° п. ш. і 41°20́ з. д. Якщо ж названих островів на вказаних координатах не буде, а погода стоятиме добра, то він збирався взяти курс на Південний полюс. Так ми й зробили: дванадцятого грудня підняли вітрила і пішли на південь. Вісімнадцятого числа досягли району, вказаного Глассом, і три дні обстежували ті води, не знайшовши там жодного острова. Погода стояла чудова і двадцять першого ми пішли далі на південь, вирішивши пливти в цьому напрямку, поки буде змога. Перш ніж розпочати цю частку моєї оповіді, мабуть, варто коротко розповісти про нечисленні спроби досягти Південного полюса, які досі робилися, в інтересах читачів, котрі не стежили за дослідженнями в полярних широтах.

Першу таку спробу, про яку ми маємо певні відомості, зробив капітан Кук.[61] 1772 року він вирушив на кораблі «Рішучий» на південь; його супроводжував лейтенант Фурно на «Пригоді». В грудні Кук досяг п’ятдесят восьмої паралелі на східній довготі в 26°57́. Тут він зустрівся з вузькими крижаними полями завтовшки вісім – десять дюймів, що простягалися на північний захід і південний схід. Крижини були великі й громадилися торосами, так що пройти між ними було нелегко. З великої кількості птахів та з інших ознак капітан Кук дійшов тоді висновку, що вони перебувають недалеко від суходолу. Хоча погода стояла дуже холодна, він плив