Читати книгу - "Мама для дочки рятівника, Ліліанаа"

Я прокинулася від променів сонця які потрапляли на моє обличчя через штори. Я вийшла зі своєї кімнати і побачила Джейн, яка виходила з ванної.

 - Доброго ранку, Джейн. Котра година? - запитала я її.

 - Доброго, дев'ята десь. - відповіла вона. 

 - Ти з самого ранку до Картера поїдеш? - запитала мене Вікторія, яка підійшла до нас.

 - У нього мій син, я повинна його забрати. - сказала я.

 - Я не впевнена, що ти тільки до сина поїдеш. Тому тримай це і сходи в душ. - Вікторія дала мені свіжий одяг і посміхнулася.

 - Якщо ти щойно натякала на те, що я і до Картера хочу то ти помиляєшся. - гнівно сказала я. Цей чоловік мені не потрібен, заберу дитину і на тому все.

 - Так так. - з посмішкою сказала Вікторія і вони обоє з Джейн пішли до кімнати, а я пішла у ванну.

Після душу так стало легко та спокійно, але я згадала куди я збиралася їхати. Одягнувшись я підійшла до дівчат, вони відразу мене помітили.

 - Вже йдеш? - спитала Вікторія. Ця дівчина точно думая, що між нами з Картером знову щось може бути..

 - Так, я не знаю як скоро повернусь. Просто так він сина мені не віддасть. - сказала я.

 - Купи снодійне та підсип у каву Картеру, коли він засне забери дитину і тоді тікай вже з Лос-Анджелесу. - сказала Джейн, а ось вона терпіти не могла Картера. Це показувала її поведінка. 

 - Спочатку буду мирною, а там подивимося. Добре, я піду вже, до зустрічі. - ми попрощалися і я вийшла з квартири. Я й досі користувалася машиною Тарло, або ж того охоронця ну, а на таксі грошей у мене ще не було. У мене нічого не було, але як тільки дитина буде у мене, я знайду гроші і поїду до брата.

приїзд до будинку Дженкінса.

Я подзвонила у двері, на диво в будинок мене пустила та сама жінка яку я бачила поряд з дітьми та Картером.

 - Доброго дня, місіс Дженкінс. Ви до містера Дженкінса? - запитала вона, я глянула на неї.

 - Я міс Батлер. - коротко відповіла я.

 - Ну тоді саме вас чекав містер Дженкінс. - мило сказала вона. Ми пройшли до коридору який вів на кухню, у вітальню та на другий поверх. Я знову кинула погляд на жінку і почула її голос..

 - Мамо? - запитала дівчинка, я глянула на неї. Її лялька випала з рук і вона підбігла до мене обійнявши, я взяла її на руки та міцно притиснула до себе.

 - Донечко. - прошепотіла я у її волосся і почула її схлип та поцілувала у волосся.

 - Ти повернулася. - тихо сказала вона. Моє серце стискалося болем, я прийшла щоб забрати свого сина, але не подумала про Ейворі.. Я її поставила на підлогу та витерла її лице від сліз, я легко їй посміхнулася та ще раз поцілувала у чоло. Та жінка підійшла та взяла дитину за руку і повела на кухню, я кинула не добрий погляд на неї.

 - Я згодом підійду до тебе, мишко. - сказала я Ейворі, дівчинка посміхнулася і вони зникли за дверима кухні. Я піднялася на другий поверх і підійшла до кімнати, яка повинна бути Мейсона. Двері були не повністю закриті, була маленька щілина.

 - Твоя мама повернулася. Я впевнений, що вона залишилася такою, якою і була до її зникнення. Вона любить тебе та твою сестричку, але не мене. - тихо промовляв Картер до нашого сина.

 - Мама. - сказав Мейсон, по моїй щоці скотилася сльоза. Я зайшла в кімнату і Картер обернувся дивлячись на мене. Дитина на його руках глянула на мене, він зробив крок до мене, а потім ще один. Поки чоловік повільно крокував до мене я не відводила очей від дитини.

 - Візьми його. - тихо сказав Картер та передав мені малюка. Мейсон торкнувся мого волосся та посміхнувся, я поцілувала його в чоло та вдихнула його солодкий аромат. Я мов вкопана стояла на одному місці і кроку не могла зробити. Я відчула руку Картера на своїй спині.

 - Авенні, розкажи мені, що сталося благаю тебе, розкажи. - прошепотів він та легко поцілував мене у чоло.

 - Ні, тобі немає чого знати. - сказала я. 

 - Мейсон не спав вночі, вклади його будь ласка. Я вас залишу. - чоловік відійшов від нас та вийшов з кімнати залишаючи мене з сином одну, я підійшла та сіла у крісло та дивилася на малого. Дитина дивилася на мене такими оченятами, що й словами не передати.. Я тихо наспівувала колискову, яку співала йому до моєї фальшивої смерті. Згодом очі Мейсона закрилися і він міцніше притиснувся до мене, неохоче я поклала сина у ліжко та вийшла з кімнати. Я спустилася вниз і до мене підійшла жінка.

 - Місіс Дженкінс, я можу піти додому у мене дитина захворіла? - запитала вона.

 - Я міс Батлер і чому ти це питаєш у мене, а не у Картера? - спитала я жінку.

 - Містер Дженкінс сказав звернутися до господині цього дому, ну тобто до вас. Я й підійшла до вас. - нервово відповіла вона.

 - Добре, йди додому. - сказала я і обшукала весь перший поверх в пошуках Картера, я піднялася на другий поверх і увірвалася в його кімнату. Чоловік стояв голий до поясу переодягаючись, я підійшла до нього і він глянув на мене.

 - Картере, що це означає? - спитала я його.

 - Ти про що, Авенні? - він зробив вигляд наче не розуміє мого обурення.

 - Та жінка. Вона хіба не твоя нова дівчина? - спитала я, брови чоловіка зійшлися разом.

 - Ти як взагалі подумала про це? Вона няня наших дітей, в неї вдома і своє дитя є і чоловік. Як ти могла подумати, що я покохаю іншу, коли я до нестями закоханий в тебе? - говорив він, мій погляд впав на його шрам на плечі і я легко торкнулася його.

 - Будь ти проклятий Тарло. - прошепотіла я дивлячись лише на шрам.

 - Ти була цей час у Тарло? - спитав чоловік і я звернула увагу на нього та забрала руку від шраму.

 - Тебе це не обходить і чому та жінка називає мене господинею твого будинку? - спитала я дивлячись у його темні очі. Він притиснув мене до себе за талію.

 - Мене обходить все, що пов'язано з тобою. Ти моя дружина, мати моїх дітей, моя найкоханіша жінка. Сперечайся та мовчи скільки хочеш, але я всеодно все дізнаюсь, Авенні. - хриплим голос сказав він та я його відпихнула від себе.