Читати книгу - "Танок драконів"

— Ви вже куштували сестринський суп?

— Так, мілорде.

Такий суп подають на Трьох Сестрах повсюди — у всіх заїздах і тавернах.

— Але цей кращий за те, що ви куштували. Його варить Гелла. Донька моєї доньки. Ви одружений, цибулевий лицарю?

— Так, мілорде.

— Шкода. Бо Гелла незаміжня. З негарних дівчат виходять найкращі дружини. В супі три різновиди крабів. Червоний краб, краб-павук і завойовник. Крабів-павуків я взагалі-то не їм, тільки в сестринському супі. Почуваюся мало не людожером,— пояснив він, указуючи на прапор, який висів понад незапаленим почорнілим коминком. На прапорі був вишитий краб-павук — білий на сіро-зеленому полі.— Ходили чутки, що Станіс спалив свого правицю.

«Попереднього, ще до мене». Мелісандра на Драконстоні віддала Алестера Флорента своєму богові, щоб заворожити вітри перед дорогою на північ. Коли вояки королеви в’язали лорда Флорента до стовпа, він мовчав і тримався стійко, з гідністю — наскільки це можливо для напівроздягнутої людини, та щойно полум’я лизнуло йому ноги, він заверещав, і саме його вереск, якщо вірити червоній жінці, доправив їх до самої Східної-варти-на-морі. Давосу той вітер стояв поперек горла. Здавалося, він відгонить паленим м’ясом і болісно завиває серед снастей. «На місці Флорента міг би бути я».

— Я не згорів,— запевнив Давос лорда Годрика,— однак у Східній варті мало не замерз.

— Стіна — вона така.

Жінка принесла буханець свіжого хліба — гарячого, щойно з печі. Побачивши її долоню, Давос аж прикипів до неї очима. Лорд Годрик не міг цього не помітити.

— Так, у неї наша характерна ознака. У всіх Борелів вона є вже п’ять тисяч років. Це донька моєї доньки. Не та, що варить суп,— пояснив він, розломив хліб і простягнув половину Давосові.— Їжте. Він добрий.

Хліб і справді був добрий, хоча навіть черства скоринка зараз видалася б Давосові смачною: це ж означає, що його тут приймають як гостя, принаймні на одну ніч. У лордів Трьох Сестер у всіх лиха репутація, а найгірша — в Годрика Борела, лорда Сестриці, щита Сестритона, володаря Хвилелому, хранителя Нічного Ліхтаря... та навіть лорди-розбійники, які рабують кораблі після кораблетрощі, підкоряються стародавнім законам гостинності. «Бодай світання побачу,— сказав собі Давос.— Він-бо підніс мені хліб-сіль».

Однак у сестринському супі була не тільки сіль, а й чужоземні прянощі.

— Це шафран?

Шафран дорожчий за золото. Давос куштував його лише раз — коли на бенкеті у Драконстоні король Роберт передав йому половину рибини.

— Ага. З Карта. І перець є,— лорд Годрик узяв щіпку й посипав свою хлібну миску.— Товчений чорний перець з Волантиса — кращого годі шукати. Закортить поперчити — беріть скільки заманеться. В мене його сорок скринь. Не кажу вже про гвоздику, мускатний горіх і фунт шафрану. Забрав у терноокої діви,— розсміявся він. У нього й досі всі зуби були свої, побачив Давос, хоча переважно жовті, а один верхній — чорний і мертвий.— Вона пливла у Браавос, але у шторм збилася з курсу, опинилася на Губі й розбилася у мене тут об скелі. Бачите, ви не єдиний дарунок, який піднесли мені шторми. Море — підступне і жорстоке.

«Та не таке підступне, як люди»,— подумав Давос. Поки не прийшли Старки з вогнем і мечем, пращури лорда Годрика були піратськими королями. Нині ж сестринці лишили відкрите піратство таким, як Саладор Саан, а самі перебиваються мародерством, топлячи кораблі. Маяки, які горять уздовж берегів Трьох Сестер, мають попереджати про мілини, рифи та скелі, мають указувати безпечну дорогу, однак у штормові й туманні ночі дехто з сестринців запалює облудні вогні, які ведуть необережних капітанів на погибель.

— Шторми вам ласку зробили, що викинули вас мені під двері,— сказав лорд Годрик.— У Білій Гавані вас би зустріли дуже холодно. Ви запізнилися, сер. Лорд Вайман збирається прихилити коліно, і зовсім не перед Станісом,— він ковтнув пива.— Глибоко в душі Мандерлі — ніякі не північани. На Півночі вони з’явилися якихось дев’ятсот років тому, прихопивши з собою всі свої багатства і богів. Вони ж були можними лордами на Мандері, поки не зарвалися і поки зелені долоні не дали їм по руках. Вовчий король забрав їхні багатства, але наділив їх землями і дозволив лишити своїх богів,— він вмочив кусник хліба в залишки супу.— Якщо Станіс гадає, що товстун сяде на оленя, він дуже помиляється. Дванадцять днів тому в Сестритоні зупинявся поповнити запаси води «Зорелев». Знаєте цей корабель? Малинові вітрила й золотий лев на носі. Він був повний Фреїв, які пливли у Білу Гавань.

— Фреїв? — Давос такого очікував найменше.— Ми чули, Фреї вбили сина лорда Ваймана.

— Так,— підтвердив лорд Годрик,— і товстун так розгнівався, що присягнувся сидіти на хлібі й вині, поки не помститься. Однак ще до вечора він уже напихав собі рота мідіями і марципанами. Кораблі між Сестрами й Білою Гаванню курсують постійно. Ми їм продаємо крабів, рибу, козячий сир, а вони нам — дерево, вовну та шкіру. Чув я, що його милість навіть погладшав. Отакі в нього обітниці. Словеса — це суховій, а те, що віє з рота Мандерлі, значить не більше, ніж те, що віє з його заду,— лорд Годрик відломив ще шматочок хліба, щоб вимочати рештки супу.— Фреї везли товстому тупакові мішок кісток. Чомусь це вважається люб’язністю — повернути людині скелет сина. Був би то мій син, я б теж відповів люб’язністю й подякував Фреям, перш ніж їх повісити, але ж товстунові шляхетність не дозволяє,— поклавши в рота хліб, він пожував і проковтнув.— Я почастував Фреїв вечерею. Один сидів отут, на вашому місці. Назвався Рейгаром. Я мало не розреготався йому в обличчя. Він розповідав, що втратив дружину, але сподівається знайти собі нову в Білій Гавані. Круки там тільки й літають туди-сюди. Лорд Вайман і лорд Волдер уклали пакт і збираються скріпити його шлюбом.

У Давоса було таке відчуття, наче лорд Годрик зацідив йому в живіт. «Якщо він каже правду, моєму королю кінець». Станіс Баратеон відчайдушно потребує союзу з Білою Гаванню. Якщо Вічнозим вважається серцем Півночі, то Біла Гавань — це її рот. Багато століть уже лиман не замерзав навіть у суворі зими. А нині, коли зима вже на підході, це важить дуже й дуже багато. Так само як і місцеве срібло. До послуг Ланістерів — усе золото