Читати книгу - "Танок драконів"

— Я маю потрапити у Білу Гавань,— сказав Давос.— Ваша милосте, благаю, допоможіть.

Лорд Годрик взявся їсти хлібну миску, відламуючи шматочки своїми великими руками. Суп розм’якшив черствий хліб.

— Не люблю я північан,— оголосив він.— Мейстри кажуть, що Зґвалтування Трьох Сестер — давня історія, їй дві тисячі років, але Сестритон нічого не забув. Доти ми були вільним народом, нами правили наші власні королі. А потім нам довелося прихилити коліно перед Соколиним Гніздом, щоб вигнати північан. Вовк і сокіл тисячу років воювали через нас, поки не обгризли наші бідні острови до кісток. Що ж до вашого короля Станіса, то він, коли ще був корабельником у Роберта, без мого дозволу прислав у мій порт цілий флот і змусив мене повісити з дюжину моїх добрих друзів. Ваших колег. Так далеко зайшов, що навіть погрожував повісити мене, якщо розіб’ється бодай ще один корабель, бо згас Нічний Ліхтар. І мені довелося проковтнути його нахабство,— він з’їв ще кусник хлібної миски.— Аж тут він смиренно тікає на північ, піджавши хвоста. З якого дива мені йому допомагати? Скажіть-но.

«Бо він — ваш законний король,— подумав Давос.— Бо він — людина сильна і справедлива, він єдиний здатен відновити державу й захистити її від загрози, яка вже збирається на півночі. Бо в нього є чарівний меч, який сяє, наче сонце». Але слова застрягли в нього у глотці. Жодне з них не вплине на лорда Сестриці. Жодне з них не наблизить Давоса до Білої Гавані. «Якої відповіді він чекає? Хоче, щоб я пообіцяв йому золото, якого ми не маємо? Високородного чоловіка для доньки його доньки? Землі, почесті, титули?»

— Схоже, правиця проковтнув язика. Не сподобався йому чи то сестринський суп, чи то правда,— сказав лорд Годрик, витираючи рота.

— Лев мертвий,— повільно заговорив Давос.— Ось у чому правда, мілорде. Тайвін Ланістер мертвий.

— І що з того?

— Хто нині править на Королівському Причалі? Не Томен — він-бо ще дитина. Може, сер Кеван?

У чорних очах лорда Годрика спалахнуло світло свічок.

— Якби він, ви б у кайданах зараз сиділи. Править королева.

Давос усе зрозумів. «Його мучать сумніви. Він не хоче опинитися на боці переможених».

— Станіс утримав Штормокрай, сидячи в облозі Тайрелів і Редвинів. Станіс забрав Драконстон в останніх Таргарієнів. Станіс змів з Білого острова залізний флот. Малолітньому королю не встояти проти нього.

— Малолітній король керує багатствами Кичери Кастерлі й потугою Небосаду. З ним Болтони і Фреї,— потер підборіддя лорд Годрик.— Однак... у нашому світі є лише одна певна річ: зима. Так сказав моєму батькові Нед Старк просто в цій залі.

— Нед Старк бував у вас?

— На зорі Робертового повстання. Божевільний Король вимагав у Соколиного Гнізда голову Старка, але Джон Арин відповів непокорою. Однак Мартингород зберіг вірність престолу. Щоб повернутися додому та скликати прапори, Старкові довелося перейти гори та спуститися на Пальці, щоб хто-небудь з рибалок переправив його через Губу. Дорогою вони потрапили у шторм. Рибалка втопився, але його донька встигла доправити Старка на Сестри, перш ніж затонув човен. Подейкують, Старк їй залишив мішок срібла і байстрюка у лоні. Вона його назвала Джоном Сноу на честь Арина.

Хай там як, коли лорд Едард прибув у Сестритон, на тому місці, де нині сиджу я, сидів мій батько. Наш мейстер під’юджував нас відіслати Ейрису голову Старка, щоб засвідчити нашу відданість. Ми б отримали чималу винагороду. Божевільний Король щедро обдаровував тих, хто зміг йому вгодити. Але на той час ми вже довідалися, що Джон Арин узяв Мартингород. Роберт першим видерся на мури і власноруч зарубав Марка Графтона. «Цей Баратеон безстрашний,— сказав я.— Він воює як справжній король». Наш мейстер, посміхнувшись, відповів, що королевич Рейгар вже певно здолає заколотника. Отоді-то Старк і сказав: «У нашому світі є лише одна певна річ: зима. Ми можемо накласти головами, це правда... та що як ми переможемо?» Батько відпустив його з головою на плечах. «Якщо програєте,— сказав він лордові Едарду,— запам’ятайте: ви тут ніколи не з’являлися».

— Так само як і я,— озвався Давос Сіворт.

Джон

Вивели короля-за-Стіною зі зв’язаними мотузкою руками та з зашморгом на шиї.

Другий кінець зашморгу був петлею накинутий на луку сідла сера Годрі Фаринга. І сам Велеторіз, і його рисак були у сталевих латах, посріблених та інкрустованих черню. Манса Рейдера вдягнули в тоненьку сорочку, з-під якої стирчали, мерзнучи, голі руки й ноги. «Могли б йому бодай плаща лишити,— подумав Джон Сноу,— на якому дикунка понашивала малинових шовкових латок».

Не дивно, що Стіна плаче.

— Манс знає примарний ліс краще за всіх розвідників,— казав Джон королю Станісу в останній спробі переконати його світлість, що з живого короля-за-Стіною користі буде більше, ніж з мертвого.— Він знає Тормунда Велетозгуба. Він воював з Чужими. А ще в нього був ріжок Джорамуна, але він у нього не засурмив. Не розвалив Стіну, хоча міг би.

Однак Станіс лишився глухий до його слів. Його це не зворушило. Закон простий: дезертир платить життям.

Біля підніжжя заплаканої Стіни леді Мелісандра здійняла свої білі руки.

— Всім нам доводиться обирати,— оголосила вона.— Чоловікам і жінкам, молодим і старим, панам і селянам однаково доводиться обирати,— говорила вона, і її голос викликав у Джона Сноу думки про ганус, і мускатний горіх, і гвоздику. Вона стояла поряд з королем на дерев’яному помості, зведеному понад кострищем.— Ми обираємо світло чи темряву. Обираємо добро чи зло. Обираємо бога істинного чи облудного.

Мансове густе каштанове волосся з сивиною впало на обличчя. Посміхаючись, Манс зв’язаними руками відкинув його з очей. Та коли він побачив клітку, мужність зрадила йому. Вояки королеви змайстрували її з дерев з примарного лісу, з молоднику та гнучкого гілля, з соснових лап, липких від смоли, з білих як кістка галузок віродерев. Згинаючи їх і звиваючи, вони виплели дерев’яну решітчасту конструкцію, яку високо підвісили над глибокою ямою, повною дров, листя і трісок.

Побачивши це, дикунський король аж позадкував.

— Ні,— скрикнув він,— змилуйтеся. Це ж неправильно, я не король, вони...

Сер Годрі потягнув за мотузку. Королю-за-Стіною нічого не лишалося, як дибати за ним,