Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

40
0
23.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів" автора Артур Ллевелін Мейчен. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 140
Перейти на сторінку:
мене, як і те, що на мене очікує страшна смерть. Тієї ночі я не склепив очей. Я перевертався на твердому ліжку і мучився у здогадах, що б це все могло означати. Врешті-решт серед глупої ночі я встав, вдягнувся і вийшов надвір. Мені було байдуже, куди я йду, та відчував, що мушу йти все далі й далі — до знемоги. Надворі стояла ясна місячна ніч, і за кілька годин я побачив, що наближаюся до розташованої в глибині скель сумнозвісної похмурої місцини, відомої як каньйон Блек-ґалф. Багато років тому на цьому місці англійські переселенці, серед яких були й жінки, облаштували табір, де їх зусібіч оточили індіанці. Захопивши переселенців, вони жорстоко поглумилися над ними і закатували до смерті. Відтоді навіть засвітла найсміливіші серед мисливців та лісорубів обходять той каньйон десятою дорогою. Продираючись крізь густі чагарі, що росли над каньйоном, я почув голоси, і, дивуючись з того, хто б це міг бути в такому місці в таку годину, я стишив ходу, намагаючись не шуміти. На самому краю скелі росло велике дерево, під яким я ліг, визираючи з-за його стовбура. Піді мною виднівся каньйон Блек-ґалф. Місячне сяйво заглядало в самі його глибини, відкидаючи чорні як смерть тіні від шпичастої скелі, а прямовисний схил гори, що нависав над каньйоном по інший бік, потопав у пітьмі. Подеколи місяць затуляв легкий серпанок хмаринки, що пропливала повз, а сильний вітер пронизливо завивав між скель. Отож я глянув униз і побачив двадцятьох людей, що півколом стояли довкруж скелі. Я рахував їх один за другим — більшість із них були мені знайомі: наймерзенніші з мерзенних негідників, навіть мерзенніші за диких звірів, і в багатьох на руках була кров, а за душею — страшні гріхи. Обличчям до них стояв містер Сміт, перед ним був камінь, на якому були встановлені великі, як у крамниці, ваги. Лежачи під деревом, я почув із глибини каньйону відлуння його голосу, і мені аж морозом сипонуло по спині.

— Життя в обмін на золото! — вигукнув він. — Життя за золото! Кров та життя ворога за фунт золота!

Якийсь чоловік ступив крок із півкола й підніс одну руку, а іншою кинув блискучий шматок металу на чашу ваг, що дзенькнула під його вагою. Сміт прошепотів йому щось на вухо, а тоді знову вигукнув:

— Кров в обмін на золото, за фунт золота — життя ворога! За кожний фунт золота на цих вагах — життя.

Один за одним, піднявши правицю, з півкола виходили чоловіки. Вони клали на ваги золото, а Сміт щоразу схилявся до них і шепотів щось на вухо. Тоді він знову вигукнув:

— Бажання й пристрасть — за золото на цих вагах. За кожний фунт золота — задоволення бажань.

І все пішло по колу — підняті догори руки, метал на вагах, шепіт та демонічна пристрасть на обличчі кожного.

А тоді один за одним чоловіки знову почали підходити до Сміта. Почувся шепіт. Я побачив, як Сміт щось їм пояснює та кудись скеровує, як він жестикулює, ніби переконуючи їх у чомусь, а раз чи двічі він швидко замахав руками, немов даючи знати, що все вже вирішено і відступати не можна. Я так уважно стежив за ним, що нічого більше не помічав, і в якийсь момент я з жахом усвідомив, що в каньйоні нікого нема. Ще секунду тому я бачив там ті мерзенні пики, трохи поодаль від скелі. А тепер, знову глянувши вниз, я не нікого вгледів — у каньйоні було порожньо. Занімілий від страху я повернувся додому, де від утоми одразу ж заснув. Мені здавалося, що я проспав багато годин поспіль, та коли прокинувся, сонце лиш почало вставати з-за обрію, кидаючи перші промені на мою постіль. Я підскочив на ліжку, ніби від стусана, і коли розгублено почав оглядатися по сторонах, то, на своє превелике здивування, побачив, що в кімнаті було троє чоловіків. Один із них, поклавши мені руку на плече, сказав:

— Ну ж бо, прокидайтеся, містере. Боюся, вам залишилося не так багато часу. Хлопці чекають надворі, вони дуже поспішають. Накиньте на себе щось — ранок сьогодні прохолодний.

Я бачив, як двоє інших чоловіків похмуро всміхалися одне до одного, та нічого не розумів. Спокійно, наскільки міг, натягнув на себе одяг і сказав, що готовий.

— От і добре, а тепер ходімте зі мною. Ти, Ніколсе, йди першим, а ми з Джимом допоможемо джентльмену.

Вони вивели мене на світло дня, і тоді я зрозумів, що це був за нерозбірливий шепіт, який спантеличив мене, поки я вдягався. Надворі на мене чекало близько двох сотень чоловік, серед них навіть кілька жінок, і коли вони мене побачили, почувся тихий гул. Я не знав, що скоїв, але від того звуку в мене застугоніло серце, а на обличчі проступив піт. Невиразно, наче крізь пелену, я бачив збуджений натовп, чув перегук злостивих голосів, і жодне з тих облич не випромінювало милосердя, тільки лють і жадобу, які мені було годі збагнути. Разом з процесією тих людей я підіймався по схилу гори в оточенні кількох чоловіків, які в руках стискали револьвери. Час від часу до мене долинали люті вигуки і якісь окремі слова та фрази, але я ніяк не міг збагнути, про що, власне, мова, лиш розумів, що про щось погане. Я чув уривки якихось дивних і неправдоподібних оповідей. Хтось говорив про людей, яких виманювали з їхніх домівок і жахливо катували, й ті, звиваючись, мов ранені змії в темних закинутих місцинах, благали добити їх, щоб покласти край їхнім мукам. Інший розповідав про цнотливих дівчат, які зникали на кілька днин, а, повернувшись, вмирали, навіть в обіймах смерті згораючи від сорому. Мені було невтямки, що це все може означати і що на мене чекає, але я був такий виснажений, що йшов наче крізь дрімоту, мріючи лише про сон. Та врешті-решт процесія зупинилася. Ми вийшли на вершину гори, звідки було видно долину Блу-рок, і я помітив, що стою під деревом, де часто любив посидіти. Я стояв усередині кола озброєних чоловіків і бачив, як одні клопочуться над в'язанками хмизу, а інші крутять у руках мотузку. Тоді натовп заворушився і виштовхнув наперед чоловіка. Руки й ноги у нього були зв'язані, і хоч обличчя було невимовно мерзенне й огидне, мені стало шкода того чоловіка. Попри те, що риси його обличчя були спотворені мукою, я впізнав

1 ... 46 47 48 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"