Читати книгу - "Де немає Бога"

— У пасажирських масках закінчується кисень. Треба знижуватися.

Еліаш Зоммер хотів відповісти, аж тут озвався механічний голос бортового комп’ютера:

— Airspeed low[107].

І з його горла натомість випорснув надломлений вигук:

— О, ні!

— Ніс униз! — заверещав Амір. — Ніс униз!

Еліаш рефлекторно відтиснув штурвал до упору, та це був радше жест відчаю: після падіння тиску пілоти втратили змогу передавати сигнали на рулі висоти. Водночас у навушниках усіх трьох пролунав стурбований голос диспетчера:

— Альтаїр-Ейр три-чотири-один, ви можете перемкнутися на частоту 124,0?

Ніхто йому не відповів.

— Альтаїр-Ейр три-чотири-один, Альтаїр-Ейр три-чотири-один, це Ісламабад-контроль, якщо чуєте мене, будь ласка, «IDENT»[108].

Парамонов, не знімаючи рук із важелів тяги, витріщався на індикатор горизонтальної швидкості, проте не міг вигадати, як зарадити ситуації. Наступної миті активувався вібросигналізатор — обидва штурвали з деренчанням затряслися, сповіщаючи про наближення до звалювання[109]. Ноги Парамонова немовби наповнили кубиками льоду, що швидко танули.

— Тягу вниз! — загорлав Еліаш.

— А крен? — Очі росіянина розширилися від жаху.

— Забудь про нього!

Єгор потягнув правий важіль на себе, літак, не опускаючи носа, різко накренився, й у животі роздулася нудотно тепла бульбашка. Бортовий комп’ютер диявольськи незворушним голосом видав попередження:

— Bank angle[110].

— Ще нижче! — вимагав Еліаш. — Це все?

— Так! — Росіянин перевів важіль тяги в найнижче положення. — Малий газ!

— Bank angle.

— Блядь!

Ніс опускався дуже повільно, зате висота зменшувалася на очах: двадцять чотири сто… двадцять три сімсот… двадцять дві дев’ятсот… двадцять дві тисячі футів.

— Альтаїр-Ейр три-чотири-один, якщо чуєте мене, перемикайтеся на Скарду-підхід, 124,0 Гц.

Амір Бахтіар відтиснувся руками від крісла, так ніби це могло сповільнити падіння, і через силу відповів:

— Ісламабад, літак неконтрольований.

— Альтаїр три-чотири-один, вас слухаю. — У диспетчера закінчилися ідеї. Він чекав, що скаже Амір, однак малайзієць мовчав, і диспетчер знову озвався: — Альтаїр три-чотири-один, хочете сконтактувати зі Скарду?

— Ні, — Амір уже ледве говорив, слова застрягали в горлі. — Облиште, як є.

У навушниках прорізався новий голос із жахливим пакистанським акцентом:

— Альтаїр три-чотири-один, це контролер Скарду, якщо чуєте мене, «squawk 5423».

777-й почало трясти, цифри на моніторах змінювалися з такою швидкістю, що Парамонов не встигав їх роздивитися.

— Швидкість? — вигукнув він.

— Росте! — крихким, позбавленим упевненості голосом відказав Еліаш.

Звісно, росте, бо вони падають.

— Bank angle…

— Я вирівнюю крило!

Еліаш застережливо махнув рукою:

— Почекай! Ще рано!

— Яка висота? — Різке збільшення тиску затопило голову Єгора дошкульним болем. Росіянину здавалося, наче запалений мозок розриває на шматочки зграя голодних піраній. — Висота, Еліаше?

— Двісті тринадцять[111].

Амір Бахтіар перемкнувся на частоту 124,0:

— Е-е… дайте вектор на Скарду… будь ласка.

— Три-чотири-один, вас зрозумів. Ваш курс сто тридцять. Смуга п’ятнадцять готова. Повторюю, ваша смуга — один-п’ять. — Диспетчер Скарду, побачивши, що на радарі курс лайнера не змінився, запитав: — Альтаїр три-чотири-один, ви можете керувати літаком?

— Ні… Неконтрольований…

Кривлячись від болю, Парамонов посунув уперед важіль, що керував тягою двигуна № 2. Літак почав вирівнюватися, проте майже відразу по тому спрацював вібросигналізатор на штурвалах — водночас із вирівнюванням задирався ніс, і 777-й втрачав горизонтальну швидкість. Єгор ривком збавив тягу.

Несподівано Еліаш загорлав як несповна розуму:

— Там гора!

Парамонов скинув голову:

— Бачу!

Попереду й трохи праворуч у небо врізався гострий кряж.

— Повертай! Повертай! Ліворуч! — Так наче росіянин міг у якийсь магічний спосіб примусити літак його слухатися. — Ми вріжемося в гору!

Єгор занімів, не знаючи, що робити. Ліворуч вони не повернуть. Якщо він збільшить тягу, літак задере носа та звалиться з потоку. Якщо не збільшить, вони не перелетять кряж.

— Я не хочу помирати! — заскиглив другий пілот.

— Аміре, стули пельку! — Еліаш Зоммер тремтливо зітхнув і крикнув Парамонову: — Тягу на правий!

— Не можу! Він задирає ніс! Ми звалимося в плоский штопор!

— Ну ж бо!

— Гора! Гора! — Амір Бахтіар тицяв рукою у моторошно сіре кам’яне ікло, що швидко виростало у вікні.

Росіянин посунув уперед правий важіль тяги, обидва штурвали задеренчали, бортовий комп’ютер попередив про критично низьку швидкість:

— Airspeed low.

— Хріново… звалюємося… — Еліаш інстинктивно рвонув штурвал на себе. — Злітний режим! ЗЛІТНИЙ ДАВАЙ!

Парамонов не рухався. Зоммер зняв праву руку зі штурвала й ривком переставив обидва важелі керування тягою на повний газ. Двигуни протяжно застогнали, 777-й ще дужче задер носа. Гора зникла, проте літак продовжував знижуватись, а стійки штурвалів і далі тряслися.

У навушниках пролунав голос диспетчера зі Скарду:

— Альтаїр три-чотири-один, якщо можете, перемкніться на частоту 119,7. Повторюю 119,7.

Спрацювала сирена, сповіщаючи про небезпечне зближення із землею. Безбарвний механічний голос на її тлі звучав майже знущально:

— Pull up! Pull up!.. Terrain ahead… Pull up! Pull up!..[112]

Амір заверещав:

— Ні-і-і! — і закрив голову руками.

Еліаш Зоммер також закричав, однак, не припиняючи відчайдушно смикати штурвал, швидко видихся, і його розпачливий крик розпався на булькітливе харчання та кволі стогони. Парамонов, розуміючи, що зіткнення із кряжем не уникнути, опустив важелі тяги — двигуни притихли, лайнер клюнув носом, — і вже за мить крило зі страхітливим скреготом зачепило вкритий льодом схил гори.

…о мій Боже, подивись на людину, яку Ти створив, і слава Тобі, адже проклинати Тебе забороняє Закон.

Жозе Сарамаго. Євангелія від Ісуса Христа

— Бог ніколи так би не вчинив, — відповів Греліч. — Ну, якби Він існував.

— Бог існує.

— І на яких підставах Він учинив би те, що, по-твоєму, вчинив із нами?

— Йому не потрібні підстави. Він не залежить від власних рішень. Він може робити все, що захоче, з ким завгодно і коли завгодно.

Роберт Шеклі. Народжений заново

Так багато зірок. Навіщо вони?

Девід Мітчелл. Сон № 9

Гора

Парамонов повільно й дуже неохоче приходив до тями. Він лежав у незручній позі — на боці з випростаною вперед рукою — і щосили намагався відтягнути мить пробудження. Крізь щілину сухих, як у рептилії, повік пілот нечітко бачив химерно вивернуту долоню. На спробі розплющити очі у повіки вп’ялися гарячі голки. Єгор шикнув і замружився, а тоді одне за одним — неначе хтось пробігся пальцями по тумблерах — почали повертатися фізичні відчуття. Під маківкою загупало, у горлі запекло, наче туди сипнули дрібномеленого перцю. Чорт забирай, такого похмілля в нього зроду не було. І з якого дива? Він вихилив лише кілька порцій, доки клеїв казашку. Чи китаянку. Чи… Стоп! Усе не так. Із