Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

——— Поки вона приймала джакузі, до неї хтось прийшов, — продовжував він свою розповідь. — Вони почали щось кричати. Тож я підійшов ближче, щоб зрозуміти, що відбувається. Але, наблизившись, я раптом зрозумів, що від Елізи йде якийсь дивний запах, ніби щось почало гнити всередині неї. Тому я потягнувся до неї своїм носом. Вона почала кричати, що я збочинець. Стала проганяти мене. Я пішов, глянувши востаннє на Елізу. Вона хоч і була дурепою, але тіло в неї було гарним. 

——— Тому ти сказав, що твоєму брату завжди дістається все найкраще? — тихо запитала Латерія.

Її голос ледь чутно рознісся порожніми вулицями покинутого міста. Місто виглядало наче привид минулих днів. Засніжені вулиці були вкриті шаром крихкого льоду, а над містом висів важкий сіро-білий туман, що приховував далекі обриси будинків.

Адам здивовано глянув на неї. Його погляд був наповнений здивуванням і недовірою. Він сидів поруч з богинею смерті посеред вузької вулиці, де сніг мовчки сипався з неба, покриваючи землю білим килимом. Навколо них панувала абсолютна тиша, яку зрідка порушував лише звук падаючих крижинок з дерев, що росли вздовж доріг. Навколишній світ здавався завмерлим у цьому спокої, створюючи відчуття ізольованості.

——— Це я тоді приходила до Елізи, — пояснила Латерія.

Її голос був тихим, майже шепотом. Вона намагалася підібрати слова, які б не завдали ще більшого болю. 

——— Батько хотів, щоб я спровокувала її на дії. Але я не думала, що через це хтось може вбити тебе.

Почувши її відповідь, Адам відійшов від неї і подивився з-під лоба. Його обличчя ніби затверділо, змінюючись на маску байдужості. Погляд вмить став холодним і суворим. Очі блищали злістю і образою.

——— Пробач, — зітхнула Латерія, і її голос затремтів від емоцій. — Мені дійсно шкода, що з тобою це сталося.

——— Шкода? Тобі шкода? — закричав миттєво Адам. 

Його голос був пронизаний гнівом і болем. Він почав ходити туди-сюди. Рухи були нервовими і різкими. 

——— Після того, як ти пішла, Еліза почала вимагати у духів більше сил, бо ти сказала, що в неї мало часу залишилось! Вона хотіла встигнути! І знаєш, на кому вона вирішила перевірити, наскільки сильною вона стала?

Не чекаючи відповіді, Адам показав пальцем на себе. Його очі так і блищали гнівом і болем. Обличчя спотворилось від ненависті. Латерія встала і спробувала підійти до нього, але він почав відходити ще далі. Кроки були рішучими і наповненими відразою.

——— Я ж думав, що хоча б з нею поладнаю, раз з братом не пощастило, а вона почала ганятися за мною по всьому пеклу! — його голос був наповнений відчаєм і гнівом. — Чи знайоме тобі, пані, відчуття, коли за тобою женуться, немов за диким звіром?

Латерія винувато опустила очі. Погляд почав ковзати по засніженій землі, шукаючи відповіді, якої не було. Її плечі згорбилися від важкості провини. Руки затремтіли. Вона відчувала, як кожне його слово пронизувало її серце, залишаючи після себе гострий біль. Вона хотіла сказати щось, що могло б його заспокоїти, але слів не вистачало, і її мовчання лише погіршувало ситуацію.

——— А чи знайоме тобі, пані, відчуття, коли тебе звинувачують в тому, що ти нібито хотів зґвалтувати когось? — продовжував Адам хрипким голосом. — Саме так сказав Люцифер, коли побачив мене пораненим. Замість того, щоб вилікувати мене своєю кровʼю, він створив тих клятих чортів. І за що? За те, що я лише один раз побачив її голою в джакузі? Та я ж її навіть не хотів ніколи! Як я можу хотіти людину чи когось подібного людині, перебуваючи в тілі дракона? Це ж збочення! От якби вона була ящіркою чи хоча б змією — інша справа! А так я просто сказав, що в неї гарне тіло! Але вона мене неправильно зрозуміла! І Люцифер не так все зрозумів! А найголовніше — цієї б ситуації взагалі не виникло, якби ТИ тоді не прийшла до неї. Це все через тебе!

——— Пробач, Адаме, — зітхнула знову Латерія.

Але він пішов геть, залишивши її саму. Латерія кинулася за ним, повторюючи його ім'я, але Адама вже ніде не було. Її кроки розносилися по порожніх вулицях, а вітер свистів між закинутими будівлями.

Покинувши місто, яке не мало назви, вона зустріла Седрика. Він стояв під старим дубом. Його постать була чітко окреслена на тлі білосніжного зимового лісу, що розкинувся за містом. Дерева тут були високими і величними. Їхні гілки були вкриті товстим шаром снігу, що блищав у світлі слабкого зимового сонця. Ліс був тихим і спокійним, наче чекав на щось велике і важливе.

——— Ось, ти де, — сказав ельф, — варто було відразу йти сюди.

——— Що тобі потрібно? В мене немає зараз часу!

Вона знову хотіла побігти, але Седрик встиг схопити її за руку. Вона озирнулась назад. Він стояв в своєму кожуху, трохи згорбившись від холоду. Вуха, як завжди, стирчали з-під шапки.

——— Я хочу поговорити. Ти сказала, що маєш зустрітись зі своїм батьком, але так і не повернулась. Я чекав на тебе кілька днів, — сховав свою руку в кишеню. — Потім почав шукати тебе всюди, поки ноги не привели мене сюди. 

Вона зітхнула, глянувши на обличчя ельфа. Його очі були повні нерозуміння. Обличчя з тонкими рисами виглядало ще більш витонченим на тлі зимового пейзажу. 

Її погляд затримався на ньому на кілька секунд, після чого вона відвернулася і подивилася вперед на замерзлі дерева. Величезні дуби і ялини стояли, укутані в білий сніговий плащ, наче мовчки слідкуючи за всім, що відбувається навколо. В їхніх гілках зібралися крижані краплі, що блищали в сонячному світлі, як діаманти. Десь серед цих дерев сховався від неї Адам. Його сліди на снігу вже почали зникати під новим шаром пухкого снігу, а його присутність здавалася примарною і невловимою.

——— Що відбувається, Латерія? Чому ти зникла? — запитав Седрик.

Нічого не відповівши, вона рішуче пішла вперед. Її кроки залишали глибокі сліди на снігу, які згодом теж зникнуть. Вітер тихо шелестів у гілках дерев, наче шепотів їй у вухо якоюсь містичною і незрозумілою мовою.