Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Київська Русь 📚 - Українською

Читати книгу - "Київська Русь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Київська Русь" автора Петро Петрович Толочко. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 129
Перейти на сторінку:
матір’ю змушені були шукати притулку в Польщі.

Короткочасне княжіння Ігоровичів в Галичині і Волині супроводжувалося безперервною боротьбою з галицькими боярами, яка велася з перемінним успіхом. У 1210 р., переконавшись на власному досвіді, що сильні і незалежні галицькі бояри, незважаючи на клятви й запевнення, ніколи не погодяться з другорядною роллю в управлінні землею, Ігоровичі вдаються до репресій. За короткий час було знищено близько 500 представників великої земельної знаті, багато емігрувало до Угорщини. Терор, проте, не дав бажаних результатів. У 1211 р. галицькі бояри разом з угорськими та польськими полками увійшли в межі Галичини, перемогли й стратили синів Ігоря Святославича.

Галицькі бояри, намагаючись поставити себе над князівською владою, втягнули князівство в глибоку соціально-політичну кризу, з якої воно не могло вибратися впродовж десятиліть. Князівством розраховувалися бояри із своїми іноземними союзниками за співучасть у боротьбі з князями, воно стало ареною, на якій зводили рахунки володарі сусідніх країн, служило навіть предметом політичних маніпуляцій Римської церкви. Земельні магнати не зупинились і перед загрозою повної втрати західноруськими землями політичної та національної самостійності. Вони то запрошували на галицький стіл руських князів (зокрема Мстислава Удалого і Данила Романовича), то організовували проти них змови й сприяли переходу Галича до рук угорських королевичів Андрія та Коломана. Потрібне було втручання широких народних мас, щоб не дозволити утвердженню в Галичі іноземного панування — у 1219 та 1229 рр. вони взяли активну участь у вигнанні з столиці князівства угорців.

Напередодні навали орд Чингісхана галицьким князем втретє став Данило Романович, але він зіткнувся з тією ж самою боярською опозицією: “Кромолѣ же бывши въ безбожныхъ боярахъ в Галичкихъ”. Подолати її в цей період князювання він так і не зміг.

У той час як західні землі Русі переживали смугу нових усобиць, ускладнену втручанням угорців та поляків, у Подніпров’ї спостерігається певна політична стабілізація. Після смерті Всеволода Чермного (1214) й короткого князювання Інгваря Ярославича київським князем став Мстислав Романович. Знову значна частина давньоруських земель опинилась у володінні одного князівського роду — Ростиславичів. Хоча не всюди їх становище було таким міцним, як у Києві і Смоленську. Незатишно почували себе в Новгороді Мстислав та Святослав Мстиславичі, Всеволод Романович. З перемінним успіхом велася боротьба Ростиславичів з угорцями й поляками за Галич, де з 1219 до 1224 р. княжив Мстислав Удалой. Не було ясності й у стосунках Києва з Черніговом. І все ж факт незвично довгої (1214 — 1224) неучасті Ольговичів у боротьбі за великокнязівський київський стіл свідчить про визнання ними старшинства Мстислава Романовича.

Нормальний хід історичного розвитку руських земель було порушено вторгненням у межі Русі орд Чингісхана. Перше десятиріччя після поразки руських князів у битві на Калці київський стіл займав Володимир Рюрикович, який підтримував тісні зв’язки з Данилом Романовичем. Київ неодноразово надавав йому допомогу в боротьбі з угорським королем, Данило, з свого боку, підтримував Володимира в його конфліктах з князем чернігівським Михайлом (за що й отримав у Київській землі Пороський уділ): “Данилъ же из Рускои земля взя собѣ часть”[274]. Вірогідно, Данило Романович, як колись його батько, вважав себе фактичним співправителем Володимира Рюриковича й старійшиною руських князів. Як свідчить літопис, Данило в цей час очолив антиполовецьку боротьбу й брав активну участь у примиренні князівських усобиць. У 1234 р., одержавши повідомлення від Володимира Рюриковича про виступ проти Києва чернігівського князя Михайла, Данило негайно рушив свої полки на Русь та обложив Чернігів. Після “лютого бою”, в якому було застосовано й тарани (стінобитні машини), Михайло змушений був просити миру. Щоправда, вже в наступному році він і син Мстислава Романовича Ізяслав завдали поразки Володимиру і Данилу й зайняли їхні столи: Михайло сів у Галичі, а Ізяслав — у Києві.

З 1235 р. на київському столі перебували князі, які не лишили помітного сліду в історії. Останнім з них був Михайло Всеволодович. Дізнавшись про нове вторгнення орд Чингісхана, він злякався і залишив Київ, який зайняв Данило Романович, і посадив у ньому свого боярина Дмитрія.

В аналогічному становищі в цей час опинилися й інші землі Русі, роздрібнені на багато невеликих наділів. Навала орд Батия на Русь застала її квітучою, багатою й культурною країною, але враженою іржею феодальної удільної роздробленості. Русь опинилася в однаковому становищі з іншими феодальними державами — Хорезмшахів, Грузинським царством, які не зуміли дати відсіч ордам Чингісхана і Батия.

Русь і кочовики південноруських степів

Одним із суттєвих факторів історичного розвитку Русі X — XIII ст. було її сусідство з кочовим світом степів. З часів великого переселення народів по XIII ст. східні слов’яни постійно перебували у стані вимушеного протиборства з Гунами, хозарами, печенігами, торками, половцями, монголо-татарами. Звичайно, було б спрощенням вбачати у взаємозв’язках Русі зі своїми південними кочовими сусідами домонгольського періоду лише негативний аспект. Їх історія знає і світлі сторінки. Були мирні договори, союзницькі відносини, торговельні і навіть шлюбні зв’язки, взаємовплив культур, мирне входження торкських племен в державно-територіальну і етнічну структуру Русі. Усе це зафіксовано в писемних джерелах, підтверджено археологічними знахідками.

І все ж треба визнати, що загалом відносини Русі зі своїми південно-східними кочовими сусідами були антагоністичними. Причина об’єктивна. Вона полягала насамперед в характері господарського укладу двох світів. Кочовики не знали кордонів. Спосіб ведення господарства змушував їх постійно шукати нових життєвих просторів. Щодо світу хліборобів вони завжди виявляли агресивність. Не останнє місце тут відводилося пограбуванню сусідів, на цьому спеціалізувалась військово-дружинна верхівка

У даному розділі зупинимося на воєнно-політичному аспекті відносин Русі з печенігами, половцями і монголо-татарами, який складав основний зміст її зовнішньої політики впродовж трьох століть. У вітчизняній історіографії тема ця традиційна, але все ще не вичерпана остаточно.

Понад століття безпосередніми південними сусідами Русі були печеніги. На ранньому етапі своєї історії в придніпровських степах вони не виявляли агресивності. У 915 р. уклали з Києвом мир і відкочували по Дунаю. Під 930 р. літопис повідомляє про конфлікт Русі з печенігами, але не уточнює, хто був його ініціатором. У 943 р. печеніги — союзники князя Ігоря — брали участь у поході на Константинополь[275]. Літописець уточнює — їх найняв Ігор, що було звичним явищем для будь-яких союзницьких відносин. Треба думати, що такими ці відносини збереглися між Руссю і печенігами аж до початку княжіння Святослава.

Чим це можна пояснити? Насамперед тим, що печеніги вирішували свої проблеми в цей період за рахунок мадярів (які врешті-таки були витіснені з Ателькузи), болгар і Візантії. Можливо, і

1 ... 46 47 48 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київська Русь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Київська Русь"