Читати книгу - "Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест"

― Ноа, Лея, ― звернулася принцеса звичним для себе спокійним голосом. ― Як обстановка нагорі?

― Селяни повтікали, як і інші зомбо-діти. Двох нам вдалося розчаклувати, спільними…

― Спільними зусиллями? ― у незрозумілій гримасі вишкірилася Лея, складаючи руки на грудях. ― Ви, заклинателі світла, нічорта не тямите у темних закляттях! Це виключно…

Вона явно хотіла сказати «моя заслуга», та Релі замахала руками, нервово усміхаючись:

― Ну, ну… це заслуга вас обох. Ви добре постарались, захистивши людей.

Ноа натомість пробурмотів:

― Сумніваюся, що їх усіх не розтерзали зомбо-діти. Нам вдалося врятувати Реґона і його «внутрішнє коло», ― він явно мав на увазі товстуна і Кірка, найбуркотливіших із селян, ― та за іншими ми не встигли. Венді потягнула нас сюди. Сказала, ти у смертельній небезпеці.

І в ту ж мить Лея та Ноа витріщились на Релі поглядами такими прискіпливими, наче це не вона була старшою від них ледь не вдвічі, а вони були її мамою і татом і збиралися просто зараз відчитати за погану поведінку.

― Ну, ну, не варто так перебільшувати, ― знову нервово посміхнувшись, замахала Релі руками, а тоді почесала скроню. Коли ж погляд її впав на мертвих дітей поряд з річкою і дівчину-перевертня, що поступово приходила до себе після дії магічного ланцюга, принцеса проказала: ― Схильна думати, що усі селяни в порядку і в цілісності й безпеці зуміли відшукати шлях до селища Кленового сиропу.

Лея насупилася:

― Чому ти так думаєш?

Релі показала рукою:

― Тому що коли вони побігли від вас, вони підкорялися наказу убити мене.

Лея і Ноа тут же насупилися. Усі разом вони підійшли до трупів. До Венді тим часом підійшли троє чоловіків на чолі із вже знайомим нам Реґоном, і вона, на щастя, не бачила всього цього жаху.

Спочатку, оглянувши трупи (а їх було більше двадцяти, усі зі смертельними рваними ранами на тілах), Лея і Ноа вели себе так, як і належить воїнам. Та тоді обличчя їхні скривилися у дивних гримасах…

― Як тобі вдалося? ― з підозрою зронив Ноа, дивлячись на Релі спідлоба.

― Що?

― Розчаклувати їх.

― На жаль, мені не вдалося їх врятувати. Справа у тому, що більшість із них були уже мертвими, коли…

Та Ноа дивився все таким же льодяним поглядом:

― Ні. Звідки у тебе вистачило сил на те, щоб розчаклувати їх, одна із яких вижила, і крім того повернути перевертня у людську подобу? ― він вказав рукою на дівчину у фіолетовому, що безсило лежала на камінні біля річки. Вочевидь, сутичка із магічними ланцюгами того чоловіка виснажила її повністю.

Релі всміхнулася, опускаючи очі вниз, а тоді поволі підводячи погляд спочатку на Лею, а потім на Ноа.

― Мені не вистачило, ― зізналась вона щиро. ― Ще коли я розчаклувала Венді, то зрозуміла ― справи у мене кепські.

― Чому не покликала нас? ― різко запитала Лея.

Релі уважно поглянула на неї. І знову вони робили те ж саме. Проявляли надмірну турботу до неї, по суті, абсолютно незнайомої їм людини.

― Ви були потрібні там. Ви мали захищати селян, ― просто сказала принцеса.

― До біса селян! ― гримнув Ноа. Його голос луною розлетівся каньйоном. Реґон та інші аж принишкли. ― У тебе було це! ― враз показав він на Чорну смерть на поясі Релі. ― Чому не скористалася?!

Релі поволі підвела погляд із кинджала на розлюченого Ноа. Таким хлопця вона іще не бачила. Їй спочатку здавалося, що Лея набагато гірше може контролювати свою злість та емоції, однак таким виявився Ноа. Хлопець до сих пір вміло стримував гнів, та тепер, схоже, його чаша переповнилася…

Дівчина не знала, що сказати. У таких випадках вона ніколи не знала, що сказати.

Та раптом озвалася дівчинка-перевертень:

― Через мене… ― ледь чутно прохрипіла вона. ― Мисливиця… вона… не хотіла ранити мене…

Лея та Ноа яструбиними поглядами озирнулися на перевертня. Вмить, скориставшись блискавичною швидкістю переміщення і лишаючи по собі сліди відповідно тьми і світла, юні мисливці опинилися поруч із дівчинкою і схопили її під руки. У руці Леї в ту ж секунду блиснув кинджал, вона приставила його до горлянки дівчини й процідила:

― Назви мені бодай одну причину, чому я не повинна…

― Ні! ― тут же скрикнула Релі, виставляючи праву руку вперед. ― Негайно відпустіть її!

Лея та Ноа зміряли принцесу розлюченими поглядами. В сенсі відпустити?

Та де Вантелл уже тримала в руках свій кинджал і проговорювала спокійним голосом:

― Відпустіть її.

Невідома сила заволоділа тілами Ноа та Леї, невідома сила такої потужності, що вони просто не могли їй пручатись. Так само, як і тоді у таверні…

Руки їх самі по собі звільнили дівчинку, яка тут же опустилася на каміння перед ними. Релі прудко заховала кинджал, і в ту ж мить дівчинка-перевертень розплакалася:

― Я… я… мені так жаль! Це все моя провина… усі ці діти… я… всього лиш хотіла друзів…