Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

- Може, і Андрій.

- Завтра зустрінуся з ним і позбавлю від дурних думок.

- Не варто. Нехай викидає гроші на вітер собі на втіху. Та й мені спокійніше. Знову ж таки він, найімовірніше, висловить здивування і піде в глуху відмову. Він не з тих хлопців, що легко відступляться. Такі, як він, стінку лобом прошибуть, а свого доб'ються.

- Голову берегти треба. А я йому не дуже-то й потрібна.

- Це він так вирішив чи ти? Дурак, - почекавши трохи і нічого не дочекавшись, сказав він. - Це ж треба з таким захватом псувати собі життя.

-Не лізь не в свою справу.

-Як скажеш.-відповів він і почав весело насвистувати. А я не могла викинути з думок його слова. Не витримала і запитала:

-Ви з ним знайомі?

-З Громом? А він тобі не розповідав?

-Про тебе ні, сказав тільки, що ти не найкраща компанія для мене.

-Ну це він влучно сказав,-засміявся він,- жоден з нас для тебе не підходяща компанія. Різниця тільки в тому, що мені начхати на це. А він буде мучитись і псувати собі життя, засуне свої почуття поглибше і буде запевняти сам себе, що робить правильно.

-Що між вами відбувається?-не витримала я. Маршал подивився на мене, а потім притиснувся до узбіччя і зупинив машину. Вимкнув запалення і повернувся у мій бік. Від його придурковатого вигляду, який був у нього ще кілька хвилин назад, не залишилось нічого. Він дивився мені прямо в вічі і від його погляду ставало моторошно.

-Він розповідав тобі про Ганну?

-Так.-кивнула у відповвідь.

-Усе розповідав? І про дівчину, яку вона здала?

-Так,-тихо промовила, ці спогади викликали мурахи.

-Так от, вона моя сестра.

-Як так?-запитала я, точнісінько так же, як нещодавно запитав товстун.

-Звичайно. Моя молодша сестра. Ми дружили раніше з Громом. Коли це сталося, мене не було в країні. Дізнався про все, коли вже було пізно. Юлю, так її звуть, ми відправили в клініку до Англії. Я довгий час жив там і зараз часто навідуюсь. Хоча вона навіть мене не впізнає, проте вже не тремтить в моїй присутності так, як спочатку. Гром помстився усім, хто з нею цез робив. Але вбив собі в голову, що винен у всьому і не може далі спілкуватись зі мною, адже я довірив йому сестру, а він не зберіг. Дурниці. Я чудово знав Юльку. Це було її рішення і ніхто б не зміг її переконати. Але Грому плювати на це. Скільки разів я намагався йому довести, що не вважаю його винним, проте не зміг. Нещодавно я мав розмову з однією людиною, яка була в курсі тих подій. Так от, він сказав, що не всі з тих покидьків покарані. Є ще людина, яка і відправила їх по Грома. За інформацію про нього він попросив про послугу. Чим, власне, я зараз і займаюся.

-Тобі потрібні документи.-зрозуміла я.

-В точку. Ці документи дуже важливі, я не знаю що в них, але мені просто необхідно їх знайти. Тому, якщо ти знаєш де вони можуть бути, буду дуже вдячним.

-Льош, я правда не знаю. Але допоможу тобі. Я знаю щось таке, чого не всі знають, - і розповіла про те, що дізнала вдома у Соломона, подумки вигукуючи: «Господи, я що, збожеволіла? Люди мені довірились, а я тріпаю язиком.» Господь, як завжди, залишився байдужим, надавши мені можливість самій вирішувати, збожеволіла я чи ні.