Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бартімеус: Амулет Самарканда" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 108
Перейти на сторінку:
дороги в автомобілі панували мовчанка й запах паленої бороди. Коли ж вони виїхали з центру Лондона, Андервуд несподівано розбалакався. Його ніби щось мучило.

— Ти ні в чому не винен, любий, — лагідно мовила пані Андервуд.

— Ні, але провину зіпхнуть на мене! Ти ж чув, хлопчику? Вони накинулись на мене! І все через оті крадіжки!

Натаніель вирішив скористатись нагодою і запитав:

— Які крадіжки, сер?

Андервуд розлючено стукнув по керму.

— Оті, що їх влаштовує так званий Спротив! По всьому Лондону в неуважних чарівників крадуть магічне знаряддя. Таке, як оця куля з елементалями. Пам’ятаю, що кілька таких куль поцупили зі складу ще в січні. За останні два роки таких крадіжок стає дедалі більше, а я мушу цьому всьому давати раду! Тоді, коли в Міністерстві внутрішніх справ тільки шість чарівників!

Натаніель сміливо посунувся вперед:

— Пробачте, сер, а що це за Спротив?

Андервуд надто швидко завернув за ріг і мало не збив якусь літню леді, ще й перелякав її, грюкнувши кулаком по сирені.

— Збіговисько зрадників, яким не до вподоби, що влада в наших руках! — гаркнув він. — Ніби не ми зробили цю країну багатою й великою! Хто вони такі — невідомо нікому, та їх, вочевидь, не так багато. Купка простолюду, що збирається по молитовних будинках. Кілька божевільних бунтарів, які зневажають магію і все, що робиться за її допомогою.

— То вони не чарівники, сер?

— Звичайно ж, ні, дурню! У тому й річ! Це простолюд — простісінький, як гній! Вони ненавидять нас і все чарівне, хочуть скинути уряд! Гадають, ніби це можливо.

Андервуд проскочив на червоне світло, нетерпляче махнувши рукою пішоходам: ті поспіхом позадкували на тротуар.

— Навіщо ж тоді вони крадуть магічні предмети, сер? Вони ж ніби ненавидять усе чарівне.

— Хтозна? У них спотворене мислення. Це ж тільки простолюд. Може, вони сподіваються таким чином підірвати наші сили... Ніби втрата кількох артефактів може щось вирішити! Проте дещо з цих предметів можуть використовувати й простолюдини — ти сам це бачив сьогодні. Може, вони накопичують зброю для майбутніх заворушень — скажімо, за вказівкою якогось іноземного уряду... Поки ми не розшукаємо їх і не витрусимо з них усе, нічого сказати не можна.

— Це був їхній перший напад, сер?

— Такого рівня — перший. Досі траплялися тільки дурниці... як—от підкидання мулерових дзеркал до службових автомобілів. Кілька чарівників постраждали. Один навіть потрапив в аварію. А поки він лежав непритомний, у нього з машини вкрали портфель з кількома магічними предметами. Звичайно, цей бовдур потім мав серйозні проблеми. Та зараз цей Спротив зайшов надто далеко. Ти казав, що той нападник був молодий?

— Так, сер.

— Цікаво... Якщо вірити рапортам, на місці інших злочинів теж бачили молодь. Та чи молоді вони, чи старі, ці злодії пошкодують за все, коли їх спіймають. Після нинішньої пригоди кожного, в кого знайдуть викрадене чарівне майно, покарають якнайсуворіше. Будь певен, легко вони не помруть. Ти щось сказав, хлопчику?

В Натаніеля мимоволі вихопився приглушений звук — чи то вереск, чи то хрипіння. Перед його очима постав Амулет Самарканда, украдений і схований десь у кабінеті Андервуда.

Хлопець мовчки хитнув головою.

Автомобіль востаннє звернув за ріг і виїхав на темну, мовчазну дорогу. Андервуд поставив машину на стоянці перед домом.

— Запам’ятай, хлопчику, — мовив він. —Тепер уряд повинен діяти рішуче. Вже наступного ранку я вимагатиму розширення нашого штату. А потім ми, можливо, почнемо ловити цих злодіїв. А коли спіймаємо, то розірвемо їх на шматки.

Тряснувши дверцятами, він вийшов з автомобіля; в салоні знову війнуло паленою бородою. Пані Андервуд озирнулася. Натаніель заціпеніло сидів, утупившись у порожнечу.

— Вип’єш перед сном гарячого какао, любий? — запитала вона.

21

Темрява, що огортала мій розум, розвіялась. Я знову був зосереджений і готовий до дії, мов скручена пружина, а всі мої відчуття загострилися до краю. Пора тікати.

Та дарма.

Мій розум працює на кількох рівнях відразу[57]. Я можу водночас мило розмовляти, складати закляття і обмірковувати різні способи втечі. Це дуже корисна здібність. Та нині мені вистачило одного-єдиного рівня свідомості, щоб побачити: про втечу поки що не йдеться. Я потрапив у велику халепу.

Та гаразд уже, почнімо спочатку. Принаймні я міг потурбуватися про свій вигляд. Опритомнівши, я одразу відчув, що остання прибрана мною форма наполовину зникла. Сокіл розплився густою маслянистою хмаринкою, яка тепер майоріла в повітрі, ніби її коливав невидимий приплив. Насправді ця субстанція — найближча до моєї істинної сутності[58], наскільки це можливо для перебування в земному рабстві. Та, попри всю свою шляхетну природу, зовні ця хмаринка не дуже вабила око[59]. Я швидко перевтілився у худорляву жіночку в простенькій сорочці, а потім додав ще пару ріжків на голові.

Покінчивши з цим, я насторожено озирнувся.

Я стояв на невеличкому кам’яному постаменті чи стовпі заввишки зо два метри. На першому рівні здавалося, ніби довкола все чисто, але на інших рівнях — із другого по сьомий — мене оточувала рідкісна гидота: маленька, надзвичайно потужна енергетична сфера. Її утворювало тонке біле плетиво силових ліній, що виходили з верхівки стовпа — просто з-під моїх струнких ніжок — і схрещувались над моєю витонченою голівкою. Не варто було й торкатися цих енергетичних тенет, щоб розуміти: вони вмить відкинуть мене назад, завдавши нестерпного болю.

У моїй в’язниці не було жодного отвору чи проріхи. Вибратись із неї я не міг. Я застряг у цій сфері, мов та дурна золота рибка в акваріумі.

Але пам’ять у мене, на відміну від золотої рибки, була добряча. Я пам’ятав, що відбулося після того, як мене схопили біля крамниці Шолто. Пам’ятав срібні Сильця, що впали на мене. Бруківку, що бралася бульбашками під розжареними копитами африта. Пахощі розмарину й часнику, що душили мене, наче руки вбивці, і відбирали свідомість. Шалену

1 ... 46 47 48 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд"