Читати книгу - "Небезпека «Дому на околиці», Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Той холодно зиркнув на нього.
– Цей заповіт – цілком правочинний. І Боже мене борони оскаржувати розпорядження своєї кузини щодо її власності.
– Ви – чесний хлопець, – схвально зауважила спадкоємиця. – А я вже подбаю про те, щоб ви не прогадали від цього.
Чарльза аж пересмикнуло від такого – хоч і зробленого з найкращими намірами, а все ж дещо нескромного – зауваження.
– Ну й ну, мамцю… – видобув містер Крофт, не в змозі приховати тріумфу в голосі. – Оце так сюрприз! Мені вона нічого не сказала про таке своє рішення.
– Моє ж ти миле, любе дівчатко… – забурмотіла його дружина, підносячи хустинку до очей. – Як би мені хотілося, аби вона могла зараз поглянути на нас із неба й усе це побачити. Хоча, може, вона і дивиться, хто його зна?
– Можливо, – погодився Пуаро.
Аж раптом йому начебто щось спало на думку. І він роззирнувся довкола.
– У мене ідея! Ми всі тут сидимо довкола столу. Давайте влаштуємо спіритичний сеанс.
– Сеанс? – перепитала австралійка. – Та годі вам… – У неї був дещо шокований вигляд.
– Так, так, вийде дуже цікаво. У присутнього тут Гастінґса – незаперечний дар медіума. – Навіщо втягувати в це мене, подумав я. – Отримати повідомлення з потойбічного світу – тепер для цього якнайкращий момент! Я відчуваю, що умови – сприятливі. Ви теж такої думки, Гастінґсе?
– Атож, – рішуче сказав я, включаючись у гру.
– От і гаразд. Так я і знав. Хутчіше – світло.
А ще за мить він сам підвівся і вимкнув його. Все це було так несподівано, що ніхто із присутніх не встиг зібратися з думками й запротестувати, навіть якщо і хотів. Гадаю, товариство, власне, ще не відійшло від приголомшення.
У кімнаті зробилося темно, але не цілком. Вечір був теплий, і вікна стояли відчинені, незашторені, тож крізь них сіялося слабеньке світло. Мовчки просидівши хвилину-другу в цьому напівмороці, я помалу почав розрізняти тьмяні контури меблів. А також абсолютно не мав гадки, що мені робити далі, і на чім світ стоїть кляв Пуаро, що той заздалегідь мене не проінструктував.
Але я все ж заплющив очі й хрипко, глибоко задихав.
Іще за хвилю мій друг підвівся і навшпиньки підійшов туди, де я сидів. А далі, повернувшись на місце, шепнув:
– Так, він уже впав у транс. Ще трішки – і сеанс розпочнеться…
Є в очікувальному сидінні у темряві дещо таке, від чого тебе переповнює нестерпна тривога. Я розумів, що в мене просто розігралися нерви, як, поза сумнівом, і в решти присутніх. А я все ж мав хоч би якесь уявлення про те, що мало статися, бо знав один украй важливий факт, що був нікому більше не відомий.
Та навіть попри це, у мене серце ледь не вискочило із грудей, як тільки я побачив, що двері в кімнату почали повільно відчинятися.
Цей рух не супроводжувався жодним звуком (їх, напевно, змазали) і створював страх який моторошний ефект. Стулка повільно від’їхала, і на кілька хвилин усе стихло. Крізь пройму в їдальню вривався потік крижаного повітря. Гадаю, утворився міжкімнатний протяг чи повіяло з відкритого вікна, але відчуття було таке, наче стояв замогильний холод, згадуваний у кожнісінькому оповіданні про привидів, що його я коли-небудь читав.
І тут ми всі її побачили! У проймі з’явилася біла, імлиста фігура – Нік Баклі…
Вона повільно та безшумно наближалася якимось плинним, безтілесним поступом, що аніскілечки не створював враження чого-небудь земного…
І я збагнув, якої актриси недолічився цей світ! Нік завше прагнула поставити в «Домі на околиці» п’єсу. А тепер вона грала у ній свою роль, та ще й – щодо цього я не мав жодних сумнівів – неабияк насолоджуючись процесом. Тож вийшло навдивовижу переконливо.
Примара вплила у кімнату – і тиші як не було.
З інвалідного візка поруч мене долинув здавлений крик. Містер Крофт видав щось на кшталт булькання. Челленджер перелякано вилаявся. Чарльз Вайз, здається, відсунув стільця, на якому сидів. Лазарус нахилився вперед. І тільки Фредеріка не ворухнулася й не видала ані звуку.
А відтак усе це перекрив якийсь зойк. То Еллен стрибком зірвалася з місця.
– Це вона! – верещала покоївка. – Її дух повернувся. І бродить! Ті, кого вбили, завше бродять неприкаяні. Це вона! Вона!
Аж тут, клацнувши, загорілося світло.
І я побачив біля вимикача Пуаро, що стояв із посмішкою шпрехшталмейстера[132] на обличчі. А Нік у своєму білому савані застигла серед кімнати.
Першою опам’яталася місіс Райс. Не вірячи власним очам, вона простягнула долоню і торкнулася подруги.
– Нік, – видобула вона, – ти… ти справжня!
Ці слова було сказано заледве не пошепки.
Та засміялася. І підступила ближче.
– Еге, – сказала, – справжнісінька. Красно вам дякую за все, що ви зробили для мого батька, місіс Крофт. Але, боюся, скористатися з прописаних у цьому заповіті вигод вам поки що не вдасться.
– О Господи, – охнула австралійка. – Ох, сили небесні. – Вона все вовтузилася на своєму візку, наче ніяк не знаходила собі місця. – Забери мене звідси, Берте. Гайда кудись-інде. Ой, ясочко, та це ж був просто жарт. Я лише пожартувала та й годі. Чесно-пречесно.
– Дивні у вас жарти, – промовила Нік.
Тим часом двері знову відчинилися, і до кімнати прослизнув якийсь чоловік – так тихо, що мені було не чути його кроків. І, на свій подив, я побачив, що то Джепп. Він коротко кивнув моєму другові, неначе на підтвердження чогось. Ну а відтак його обличчя раптом освітилося, і він ступив крок уперед – у напрямку фігури, яка совалася в інвалідному кріслі.
– Здрастуйте – не застуйте, – кинув він. – Ба, кого я бачу! Давня знайома! Міллі Мертон власною персоною! Що, люба, знову за старе взялася?
І обернувся, щоб надати пояснення решті компанії, нітрохи не зважаючи на голосні протести з боку місіс Крофт.
– Найспритніша липових справ майстриня з усіх, які лише давалися нам у руки, – Міллі Мертон. Ми знали, що з машиною, коли вони востаннє рвали кігті, сталася аварія. Та ось вам! Навіть зламаний хребет – не перешкода Міллі з її фокусами. Справжня штукарка, от що я про неї скажу!
– То цей заповіт був підроблений? – запитав містер Вайз.
У його тоні чулося неабияке здивування.
– Звісно, підроблений, – зневажливо фиркнула Нік. – Не думаєш же ти, що я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпека «Дому на околиці», Агата Крісті», після закриття браузера.