Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

Глава 17. Відверті розмови та посиденьки на пляжі

Келі Шерідан ю(,
 

– То, ти тепер будеш займатися пивоварінням? – Адам ходить за мною і не думає відчепитися зі своїми питаннями. 

– Так, хочу спробувати себе у цій справі. Тут у мене не буде начальника і я зможу робити все, як мені захочеться. 

Можливо я прийняла дуже поспішне рішення і моє повернення, це найбільша помилка мого життя, та я вже тут і цього не змінити. Адам зустрівся зі мною, хоча я й хотіла уникнути цього. Чому я думала, що знаходячись на одному острові ми ніколи не зустрінемося? 

– Як давно купила цю пивоварню? 

– Я її не купляла. 

– Як це? 

– Виграла в чесному бою, – посміхаюсь. – Тепер доведеться розбиратися, як вести бізнес і варити пиво. 

– У якому бою, Келі? – Давно я не чула свого імені з чужих вуст. 

На флоті мене всі називали Луїза і дуже рідко “братан”. Нас було тільки дві дівчини на тому клятому кораблі. Спочатку доводилося захищатися від словесних нападів чоловік, але потім я стала однією з них і вони більше не бачили в мені дівчину для розваг. Я стала їх “братаном”. Цей рік дозволив мені багато чого зрозуміти й змінити погляди на життя. 

– Хіба це так важливо?  

– Важливо. – Зупиняє мене. – Я сумував за тобою, Келі.. Дуже. 

– Вибач, я не хотіла розбивати тобі серце, та і зараз не хочу, але твої почуття не взаємні. Я не сумувала за тобою, Адам. 

Чоловік мовчки дивиться на мене, а потім розвертається і йде геть. Мені було важко дивитися на його спину. З кожною секундою Адам був все далі і далі, а я лише стояла і дивилася. Я також сумувала за ним, але вчора в ресторані я бачила його з дівчиною. Можливо з нею він буде щасливішим, ніж зі мною. Не хочу руйнувати їх стосунки. 

– Віні! .. Віні, мені потрібна твоя допомога! – Роздратовано.

Хлопець вибіг з амбару й підійшов до мене. 

– Що потрібно? 

– Допоможи забрати хміль, – віддаю йому ножиці. – Ти був правий.

– А казала, що сама впораєшься зі збором хмелю… Як ти там казала? 

– Йди вже, а то піду до твоїх батьків і скажу, що ти тут ховаєшься! 

Вінсент – хлопець, що живе на острові і любить цю пивоварню. Тиждень тому я вперше приїхала сюди і побачила його. Хлопець хотів втекти, але я виявилася спритніше і спіймала його, він благав не йти до його батьків і дати йому можливість приходити сюди. Саме тому, я попросила про допомогу з ремонтом та доглядом за цим місцем. Віні більше розбирається в усіх цих процесах пивоварні. 

– Хто це приходив? 

– Старий знайомий. – Не хочу вдаватися у подробиці наших стосунків з Адамом. 

– Він прямо світився від щастя, коли я назвав твоє прізвище. 

– Він власник виноробні. 

– Цієї на острові?! – Дивується надто сильно. 

– Ага. 

– Він же син Чандлерів! 

– Саме так, він син Чандлерів. 

А я лише якась Келі Шерідан, що хотіла вбити свого батька, а потім тікала, бо не хотіла брати відповідальність за свої дії. Цікаво, як там поживає Остін? Хотіла б я з ним зустрітися. І чому саме Адам був тим, кого я зустріла після повернення? Я хотіла, щоб це була Трейсі. Вона буде зла, коли Адам скаже, що бачив мене сьогодні. Як вони взагалі потоваришували? Загадка для мене. 

Повертатися у місто я не дуже хочу, тому поки вирішила пожити на острові. На горищі амбару було порожньо, тому я попросила робочих там прибрати і поставити мені ліжко та ще деякі мебелі. Віні дивився на мене, як на божевільну. 

– Хто буде жити на горищі амбару? – Спитав він тоді. 

– А що не так? – Відповіла я. Більше він нічого не питав. 

Спочатку було страшно залишатися одній у такому місці, але потім я зрозуміла, що на острові немає тих, хто захоче нашкодити мені. Тут всі дуже милі й привітні. Проблема тільки у відсутності нормальної ванної кімнати та кухні, а так жити тут цілком можливо. Адам живе у будинку поруч з моїм, я не хочу бачити його так часто. Я ще не готова до цього.  

Закривши двері зсередини я піднялася по драбині на горище і відразу лягла на ліжко. Цей день був важким. Не думала, що збирати хміль буде важче, ніж прибирати палубу корабля. Тепер мені зрозуміло, чому капітан закрив свою пивоварню і пішов керувати кораблем. 

“ – Довго збиралася бігати від мене? – Адам тримає мене на руках, а я досі не можу заспокоїтися. Я тільки що могла серйозно травмуватися.

– Я.. я не бігала! 

– Тоді чому машину особисто не віддала? 

– Побачила, що ти зайнятий і вирішила не заважати. 

– Де твої окуляри? 

– Постав мене на землю, – намагаюсь вирватися, але він міцно тримає мене. – Адам! 

– Чому волосся пофарбувала? – Опускає мене на землю. 

– Змінила свій стиль. 

– Хотіла, щоб я тебе не впізнав?” 

Хотіла. Та вочевидь моє маскування жахливе і примітивне, адже мене відразу впізнали. 

– Келі! – Долунає з вулиці. – Келі!! … Тобі краще вийти, інакше я виламаю ці двері! 

Як вона тут опинилася? Встаю з ліжка і поспіхом спускаюся вниз. Мені б не завадила якась броня, бо удар у цієї дівчини добрячий, але часу на пошуки немає. Знімаю засув з дверей, потім відкриваю замок і нарешті відчиняю двері. 

– Трейсі, ти як тут опинилася? – Відчуваю різку біль від ляпаса. – Справедливо. 

– Як ти могла кинути мене? – Заходить до амбару. – Келі, я така зла на тебе! 

– Знаю.

– Знаю?! – Різко зупиняється і повертається до мене. – Знаю?! Келі, чому ти говориш так, ніби я твоя колишня? 

– Ти..

– Я звичайно не ідеальна подруга… – Зупиняю її словесний потік. 

– Я дуже шкодую, що поїхала і нічого не сказала тобі. Я просто злякалася і не знала, що мені робити.