Читати книгу - "Коефіцієнт надійності, Леся Найденко"

Я влип. І влип серйозно. Бо Хантер мав рацію. Це закоханість.

Аліса дихає рівно, її груди плавно підіймаються й опускаються, і цей ритм немов підлаштовує мій власний. Вона не відсторонюється, не напружується — просто сидить поруч, довіряючи мені, і від цього я почуваюся ще спокійніше.

Мої пальці мимоволі стискають її трохи міцніше, ніби хочуть утримати цей момент назавжди. 

Повіки стають важкими.

Я не хочу засинати. Ні. Не зараз.

Та останнє, що пам’ятаю перед тим, як провалитися в сон, — це відблиск світла в очах Аліси. І її тихе:

— Добраніч, Олівере.