Читати книгу - "Сильніше за обставини, Естрела Асферіс"

Тим часом наша ціль, яка з кожним кроком рухалася дедалі повільніше, остаточно зупинилася. Я більше не відчувала ні його емоцій, ні думок. Виходить, він усе ж таки заснув, незважаючи на доволі сильний опір дії зілля.

Деякий час ми ще бігли, поки не опинилися поруч із нашою ціллю. Я підбігла до метаморфа останньою, всі інші вже зібралися поруч із ним.

Вінсент вже навіть почав процес руйнування нашийника, піднісши до нього знайомий амулет. Я, намагаючись віддихатися, все ж біг для мене вельми незвичний, одночасно уважно стежила за тим, що відбувається. Мені не хотілося знову посилати хвилю шоку, це досить енерговитратна магія, і в цьому місці я б обмежила її використання. Адже ніколи не знаєш, коли знадобиться моя магія. Тож я б воліла зберегти хоч щось на крайній випадок.

Нарешті амулет розвалився просто на шиї метаморфа. Але я не поспішала радіти, спочатку потрібно буде переконати його, що ми не вороги, коли він прокинеться. Але як це зробити? Гадаю, потрібно доручити вирішення цієї проблеми Вінсенту з Теодором. Все ж таки вони знають одне одного дуже довго, і точно знайдуть правильні доводи.

Вирішивши довіритися метаморфам, я відійшла до Бет. Якийсь час нічого не відбувалося, всі чекали, поки прокинеться той, кого ми ловили.

Я, спершись на дерево, спочатку стояла, але потім усе ж присіла. І вже стала дрімати, коли нерухоме тіло почало ворушитися. Не знаю, чому метаморфи заздалегідь не зв'язали його, мабуть думали, що своїми силами впораються з товаришем. Але це зіграло з ними злий жарт. Метаморф, який ще донедавна нерухомо лежав на землі, майже миттєво підскочив, і, вихопивши з піхов одного з моїх союзників меч, став атакувати ним другого.

Звісно, Вінсент ухилився від усіх ударів супротивника, діставши з піхов власний меч. Теодор, що залишився без меча, вихопив приховані десь кинджали, і атакував агресивно налаштованого метаморфа збоку.

Не знаю, як той встигав відбивати удари відразу двох супротивників, але факт залишається фактом, він бився практично нарівні з ними. Точно, Вінсент же начебто казав, що один із його друзів якраз є воїном. Схоже, це саме він. Але як тоді бути?

Поки я перебувала у своїх думках, у справу вступила Бет, яка не побажала надовго розтягувати з'ясування стосунків. А, точно, від неї досі йде бажання що-небудь поїсти. Ось це мотивація!

Бет, майже блискавично подолавши відстань до метаморфа, вчинила щось, що я, навіть якби дуже захотіла, не змогла б розрізнити, настільки швидкими були її рухи. Загалом, в одну мить вона була ще поруч зі мною, в наступну метаморф лежав на землі з вибитим з рук мечем, а над ним височіла дроу.

Але цього разу метаморф не був непритомним, і вжив певних заходів, щоб знову повернутися в бій. Однак Бет не дрімала, і знову виконала якісь прийоми із запаморочливою швидкістю. І я знову про себе дивуючись її підготовці дивилася, як метаморф лежав на землі, зв'язаний мотузкою, що невідомо звідки взялася. Бет, придавивши коліном, утримувала його на землі.

На мить обернувшись до застиглих у шоці метаморфів, вона знаком показала, щоб нарешті схопили свого друга. Вони, наче прокинувшись від сну, почали рухатися.

Бет встала з метаморфа, давши змогу його друзям підняти його й перемістити в зручніше місце. Зв'язаний метаморф зі злістю і деякою пересторогою дивився на нас усіх.

Його розташували біля стовбура одного з дерев. І знову встановилася якась не зовсім гарна тиша. Що, ніхто не знав, що сказати? Підбирали слова? Або що?

Я, не витримавши, підійшла до зв'язаного метаморфа і вимовила:

- Ми не вороги тобі.

-Ага, звісно, - із сарказмом відповів метаморф.

- Якщо не віриш мені, подивися на своїх друзів, і запитай їх, чому вони довіряють нам із Бет, - різко відповіла я, роздратована впертістю метаморфа.

Якби не це, я б, може, вже спробувала освоїти щось із особливих здібностей метаморфів. Все ж таки я принцеса їхньої раси, і маю вміти хоч щось із того, що знають навіть діти їхньої раси.

Метаморф із недовірою, але все ж перевів погляд на своїх друзів. Спочатку він вдивлявся в обличчя Вінсента, потім перевів такий самий пильний погляд на Теодора.

- І ти? - майже з відчаєм вимовив він.

- Ти пам'ятаєш, кому служить мій рід? - запитанням на запитання відповів Теодор.

Зв'язаний метаморф мовчки кивнув. Теодор, знайшовши нарешті правильні, на його думку, слова, вимовив:

- Та, кому ти не повірив - нащадок Етель. Я точно знаю це, як і Вінсент. Тож питання зради можеш навіть не розглядати.

Метаморф усе ж таки не повірив:

- Як ти можеш це знати? Вони могли обдурити вас.

Я, підійшовши до зв'язаного метаморфа, знову порізала клинком палець. Ткнувши пальцем йому практично в ніс, я в очікуванні подивилася на нього.

Він, як до цього Вінсент і Теодор, відчувши запах моєї крові, вимовив:

- Принцеса.

Схиливши голову, визнаючи поразку, він вибачився:

- Вибачте, принцесо. Не впізнав Вас.

Я з полегшенням відійшла від нього, і вже думала, що можна перепочити, але тут від нього донеслося: