Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

— Якщо би ті його книги приносили нам гроші, я би читав їх одну за одною.

— Навчись читати. Для початку.

П’ятий день дороги. Ройс і Фольк гаркали одне на одного наче старе подружжя, що ненавидять і люблять одне одного одночасно. Їхні голоси луною розносились над похмурим степом Раммаркських околиць, де вітер гнав перед собою пожухлі залишки минулорічного листя, а кінські копита глухо вгрузали в м’яку землю.

Фольк обурювався на ідею Лерона їхати світ за очі, щоб потрапити в Етанорський архів. Але Лерон не мав огризатись: в суперечку завжди вступав Ройс і далі цих двох заносило в абсолютно неповʼязані з початковою суперечкою теми.

Гарт тримався осторонь. Він не любив ці безглузді розмови, та й настрій був далекий від хорошого. Похмуре небо, що обіцяло дощ, накладалося на тінь підозри: щось у всій цій подорожі здавалося йому неправильним. Він сам сказав про це одним з вечорів.

І зі мною Гарт не говорив. Не лише зараз — взагалі. А в моменти, коли ми випадково лишались наодинці — гукав когось або шукав привід відійти. То по дрова, то до вітру. Мені було соромно і боляче від його реакції, але всі мої спроби поговорити закінчувались невдачею.

Тому між мовчазним Гартом та вічними баламутами Ройсом і Фольком, я обирала собі в компанію Лерона. Він дотримався обіцянки: і словом не кинув стосовно справжньої мети нашої поїздки. Я боялась за хлопців. Якщо ті, хто задумали вбивство принца дізнаються про наші пошуки, Гарт, Фольк і Ройс опиняться під прицілом.

Спочатку ми хотіли тікати в гори. Не так далеко від Раммарку, не так небезпечно. Менша увага королівської гвардії та більш корумпована місцева влада. Ця ідея здавалась Гарту здоровою, на відміну від поїздки в Етанор. В місто, яке стояло за пів дня від столиці.

«Найважче знайти те, що сховано прямо у них під носом», — сказав Лерон і ніхто не зміг не погодитись. В горах нас вже знають, там легко буде знайти будь-якому хоч трохи непоганому слідчому. За той переполох, що ми влаштували в Раммарку, нас певно шукає вже половина королівських гвардійців. І хоча на обличчі Гарта і читалось невдоволення, але він мовчав.

Бо я мовчала.

Хлопці продовжували суперечку, а довкола темні сосни похмуро хитали верхівками, немов прислухаючись до їхніх слів. Ліс ще не встиг остаточно прокинутись після зими: земля була вогка, встелена мозаїкою торішнього листя, а тонкі струмки, наповнені талою водою, виблискували між корінням дерев. Десь угорі тріщали гілки, сполохані вітром чи птахом, а повітря було напоєне запахом вогкого моху, хвої й далекого диму.

Я глибоко вдихнула, вдивляючись у лінію горизонту, де туман змішувався з пилом. Було щось тривожне в тій порожнечі, щось, що не давало мені спокою. Інстинкт підказував: ми не самі.

— Замовкніть обидва, — прошепотіла я, стискуючи поводдя. Мій голос був тихим, але в ньому звучала напруга, яка змусила чоловіків замовкнути.

Тонкий свист розрізав повітря. Це не була пташка чи гра вітру з листям на деревах. По моїй шиї пробігли мурашки. Щит спрацював. Інстинктивно я рвонула коня вперед і нахилила голову.

Стріла з гострим наконечником пролетіла в декількох сантиметрах від моєї потилиці та влучила в стовбур придорожньої сосни.

— Засідка! — голос Ройса був знервований і хриплий. Видно, що в суперечці з Фольком він зовсім забув про здоровий глузд.

З кущів почали зʼявлятись тіні. Я побачила пʼятьох, що лежали в кущах найближче до дороги, але судячи з рухів в тінях дерев, їх було щонайменше вдвічі більше. За мить з усіх боків долинули крики. Ворогів було більше, ніж здавалося на перший погляд.

Гарт вихопив меч і сокиру, приймаючи перший удар на лезо. Його супротивник — кремезний чоловік у темному плащі — спробував завдати удару згори, але Гарт різко відбив його, скеровуючи клинок супротивника вбік, а сам завдав рубаючий удар сокирою просто в плече ворога. Той завив від болю і впав на коліна, але Гарт не зупинився: він блискавично розвернувся, встромлюючи меч у груди іншому нападнику, що спробував напасти ззаду. Фольк не поступався йому в жорсткості. Його молот злетів у повітря і з гуркотом опустився на череп одного з нападників, розтрощивши його немов глиняний горщик. Ще один супротивник кинувся на нього з кинджалом, але Фольк ухилився і зустрів його ударом у груди, змусивши ворога відлетіти назад, з хрипом падаючи у багнюку.

Я схопила меч обома руками і зробила випадаючий рух, поціляючи у ворога, що вискочив зліва. Його клинок дзвінко зіткнувся з моїм, але я змусила його відступити, різким рухом звільняючи лезо й завдаючи удару по відкритому боці. Він захрипів, падаючи. Не встигла я озирнутися, як ще один кинувся на мене, змахнувши шаблею. Я відбила удар, крутячи меч у руці, і врізала його по стегну, змушуючи напасника похитнутися. Завдавши ще одного удару, я відчула, як його тіло осідає.

За моєю спиною почулись швидкі кроки, але повернутись я не встигла.

— Прикрию тебе, Кая! — крикнув Ройс, рубаючи нападника.

Ройс рухався швидко, його два мечі розрізали повітря, відбиваючи атаки одразу з кількох сторін. Він повернувся, блокуючи один удар, потім відхилився вбік і завдав точного уколу в щілину між латами нападника. Кров бризнула йому на руки, але він навіть не звернув на це уваги — вже наступний ворог підступав до нього. Ройс встиг підскочити до Фолька, і вони стали спина до спини, готуючись до атаки.