Читати книгу - "Під лапою Вовка, Ріна Март"

В той же час принц крові зрозумів, що ще трохи і його маневри з відступом призведуть до катастрофічних наслідків, тож вирішив зупинитися і дати бій, навіть знаходячись ще в гіршому положенні, аніж до початку битви. Прозвучали сурми. Армія в умовах тотального ворожого наступу почала швидке перегрупування до наступу. Вишикувавши армію, французи рушили вперед, намагаючись повернути власні попередні позиції. На правому крилі французів потужним ударом з флангу Конде зміг повернути попередні позиції. Іспанці змушені були відійти під натиском полку принца. В той час на іншому кавалерійському крилі граф Букуа також нелюдськими зусиллями та з великими втратами відкинув іспанців.

Принц Конде вертівся у сідлі, мов сам війна в людській подобі. Його очі палахкотіли азартом битви, а рука міцно стискала руків’ї шпаги. Він вів свою кавалерію у відчайдушну атаку, бо знав - це не просто битва за Ланс, це битва за майбутнє Франції. Захоплений гулом битви, Конде не одразу вловив тонкий свист, радше відчув якимось тваринним інстинктом, як повітря навколо ніби розірвалося - щось летіло прямо в нього. Стріла. Ворожий арбалетник, схований серед хаосу битви, випустив її точно в серце французького воєначальника. Він отримав прямий наказ самого Вільгельма знешкодити французького воєначальника, тим самим посіявши хаос в рядах його армії. Конде не встиг навіть здригнутися. За ним сьогодні прийшла Смерть. Мить. Удар у груди. Аж раптом… Не біль, не темрява, не смерть, а дзвінкий, різкий звук відчув Луї, що луною озвався в його вухах. Немов меч брязнув об броню. Конде схопився за груди, серце його шалено калатало. Його пальці знайшли те, що врятувало його життя - маленький медальйон, що висів під обладунком. Він більше не гладенький - золота поверхня ввібрала в себе смертельний удар, зігнувшись під силою ворожої зброї.

Принц на мить завмер. Він згадав як матінка дала йому цей медальйон зі словами: «Хай збереже він тебе в найтяжчу мить, сину мій». Її руки, що з трепетом застібали ланцюжок на його шиї. Її голос, тихий, мов шепіт вітру. Вона врятувала його сьогодні. Він здригнувся, покрившись холодним потом серед гарячого від битви дня, згадав вранішній кошмар та попередження цієї дивної джури козака з вовчими очима. Він не вірив у забобони, не вірив у амулети. Але зараз… Зараз цей крихітний оберіг закрив його від стріли, що мала прокласти йому шлях у вічність. Його кінь нервово тупцяв на місці, але Конде вже не думав про себе. Перед ним усе ще поле бою, усе ще ворог, усе ще битва. Він стиснув медальйон у руці, відчуваючи його нерівні краї, різко сховав його назад під обладунок і, здійнявши шпагу, голосно закричав:

- Вперед! За Францію!

Його люди рвонули вперед, відчувши гарячкову лихоманку свого шаленого воєначальника розбиваючи іспанські лави, а медальйон, хоч і зігнутий, залишився біля серця – як символ дива, що врятувало життя одного з найвеличніших полководців Європи.

Сірко з Воронченком пильно спостерігали за тим, як в центрі французька піхота на чолі з батальйонами французької та швейцарської гвардії почала масовану атаку на австрійсько-іспанську піхоту, відмічаючи успіхи. Французи билися, мов леви, розуміючи, що від них залежить не лише результат цієї битви. Битва за Ланс стане вагомим аргументом щодо пунктів перемир’я, дебати про яке тривають саме зараз, коли вони вмирають тут, під пекучим сонцем, з іменем Ave Maria на закривавлених вустах.

 Аж раптом у битві щось змінилось, зчинилась якась метушня. Сірко підняв підзорну трубу і побачив як влетіла в саму гущу бою свіжа іспанська кавалерія та почала зминати французів. Ті змушені були спішно перегрупуватися для відходу, аби не бути повністю знищеними. Атака була така стрімка, що знесилені виснажливою битвою, французи відійшли аж до другої лінії оборони, де на них чекали козацькі джури з глеками свіжої води. Сірко поглянув на Софію, яка метушилася навколо знесилених гвардійців, які важко дихаючи попадали у траву і просили води. Дівчина була надзвичайно зосереджена на моменті, не звертаючи увагу на паніку, що зчинилась довкола. Козаки вигукували запальні слова. не розуміючи поведінки Конде, артилерію якого уже захопили іспанці. Сірко теж не розумів чому принц крові так зволікає, ризикуючи програти не лише локальні бої, а й саму битву. Зрадник, раптом блискавицею пронеслося в голові.

Аж раптом на пагорбі виник гінець від Конде на взмиленому коні. Обличчя цього молодого юнака блищало від поту, темне волосся під капелюхом прилипло до лоба.

- Конде дав наказ наступати! – вигукнув голосно він, намагаючись втримати свого коня.

В ту ж мить Сірко дістав з-за пояса сурму. Над битвою, що вирувала внизу, пронісся протяжний звук, що закликав козаків до битви. І ті не забарилися.

- За матінку нашу Вкраїну, за віру християнську та волю козацьку! – вигукнув Сірко і перший полетів з пагорба. За ним летіла його тисяча на чолі з Воронченком. За ними йшла підтримка свіжої кавалерії та легких драгунів, які теж складали другу лінію оборони.

Козаки стрімким клином увірвались в гущу битви, мов ніж у м’яке масло. Іспанці не очікували такого свіжого поповнення сил у вигляді шалених напівоголених берсерків. Дуже дивно їм було бачити цих дужих чоловіків у самих сорочках. А дехто і взагалі був голим до пояса. Така віра у січовиків була сильна у Сірка, що ніхто з них навіть захисні лати не одягнув, тож йшли у бій, не обтяжені металом. Швидкі, меткі, з блискучими від поту тілами, вони справили на іспанців неабияке враження. Скориставшись цим тимчасовим заціпенінням, козаки кинулися рубати своїми могутніми шаблями голови іспанців, мов ті осінні капустини. Шоломи бряжчали один об одного та об копита коней, до пострілів та запаху пороху додалися голосні звуки криці від козацьких шабель.

- Ааааа! – почувся десь збоку несамовитий крик болю.

Сірко повернувся і побачив Воронченка, вимазаного кров’ю, мов той м’ясник, що тільки-но зарізав свиню. Козак, не звертаючи увагу на свист куль довкола, махав навсібіч шаблею, і жоден м’яз на його обличчі не здригнувся, коли одним потужним ударом відрубав голову пораненому іспанцю. Голова, зробивши пірует, упала під ноги двом арміям, які й уваги не звернули на таку дрібну втрату, зійшовшись у смертельному танку цієї погожої ясної днини.