Читати книгу - "Кохання з ароматом кави , Верона Дарк"

Керем повернувся додому пізно ввечері, вже втомлений після дня на плантаціях. Звичайно, він спочатку не звернув увагу на порожній будинок, адже звик, що Ясмін часто проводить час сама. Але чим більше він йшов по дому, тим більше відчував дивну тишу.

У кухні не було жодної її чашки з кавою, у спальні — жодної з її речей. Він кинув погляд на ліжко, і враз зрозумів, що чогось не вистачає.

Його серце забилося швидше.

Керем підбіг до телефону, але вона його вимкнула. Він знову подзвонив на її номер — і знову тиша.

"Де ти?" — подумав він. Він намагався зв'язатися з її батьком, але дзвінки теж залишалися без відповіді. Ясмін нікому не сказала, куди йде.

Почуття гніву перемішувалися з розпачем. Він не міг зрозуміти, чому вона пішла, і навіть більше — чому вона нічого не сказала йому.

Керем бігав по дому, перевіряв кожен куток, немов намагаючись знайти її сліди. Але її не було. І навіть коли він вирушив до батька, нічого не з’ясував.

Його гнів став непереборним. Він не міг просто сидіти й чекати. Він почав дзвонити всім знайомим, намагаючись дізнатися, чи хтось бачив Ясмін.

З серйозним виразом обличчя він знову взяв телефон, але вже, почуваючись втраченим. Він навіть подумав, що може це просто якесь непорозуміння, а вона, можливо, вирушила до подруги. Але чому тоді вона не повідомила? Чому залишила все так, наче втекла без жодного сліду?

Ревнощі, страх і сором перепліталися в його душі. Він розумів, що не може більше сидіти і чекати. У нього було лише одне бажання — знайти Ясмін.