Читати книгу - "Кохання з ароматом кави , Верона Дарк"

Машина мчить дорогою, обриси міста лишаються позаду. В салоні панує напружене мовчання. Ясмін сидить, втупившись у вікно, її очі повні сліз. Вона згадує усі моменти з Керемом — перший поцілунок, ніч кохання, ті ніжні слова, що здавалися справжніми. Її серце стискається від болю.

— Все буде добре, Ясмін, — тихо каже Зейнаб, поклавши руку їй на плече. — Я знаю, зараз боляче… але з часом стане легше. Ти забудеш його.

— Я не можу… — прошепотіла Ясмін. — Він був для мене всім…

Тим часом у будинку Хамдан панує тривога. Всі намагаються зрозуміти, куди поділася Ясмін. Телефон мовчить, її речі частково зникли, а жодних слідів не залишено.

— Це моя вина… — гірко каже Керем, ходячи кімнатою. — Я мав берегти її… 

Батько Ясмін і батьки Керема розгублені, кожен дзвінок викликає надію, що вона знайдеться. Та її немає. І з кожною годиною біль Керема лише зростає. Він розуміє: Ясмін — це не просто дружина. Вона стала частиною його душі. І тепер ця частина зникла.

Минають тижні.

Старий будинок дядька Зейнаб, що стоїть серед гір і лісів, став прихистком для Ясмін. Тиша тут майже гнітюча, лише вітер шелестить деревами, і дощ постукує по вікнах. Вона щодня варить собі каву, іноді готує для Зейнаб, допомагає з городом, але її очі залишаються порожніми. У серці — порожнеча й біль. Вночі вона притискає до грудей стару сорочку Керема, яку потай взяла перед втечею. Вона досі кохає.

За 500 кілометрів, у маєтку Хамданів, Керем руйнує себе. Його погляд тьмяний, руки тремтять. Пляшки алкоголю з’явилися там, де колись були книги. Він став мовчазним, не говорить ні з ким, крім необхідного.

— Вона втекла через мене… — повторює він знову й знову.

Батьки намагаються втішити його, підтримати, але він відсторонений. Йому важко навіть працювати на плантаціях. Він більше не знаходить у цьому сенсу.

І в ці паралельні дні — Ясмін і Керем — живуть у спустошеному коханні, не знаючи, що кожен з них страждає однаково.