Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Якщо ці ланцюги використовували як віжки, то тоді вони повинні бути добре зафіксовані, щоб так просто висмикнути їх було неможливо. 

Я почала обмацувати те місце де він був прикріплений до спини, під шкірою і м'язами, знаходилося щось тверде. Перевіривши ще трохи свою здогадку, я майже була впевнена як саме кріпилися ланцюги. Кріплення нагадувало чотирьох кутову стрілу, яка вганяється в шкіру і за допомогою пірамідоподібному наконечнику з зазубренями які і не дають її витягнути.

Тоді, в такому випадку. Мені потрібен ніж, щоб витягти ланцюги. 

– Я зараз повернуся, мені потрібно дещо взяти. 

Я схопилася на ноги й понеслася до кухні. Знайшовши на стільниці найгостріший ніж, дякувати Ненсі від її догляду за речами, вони мали завжди гарний стан. Я одразу попрямувала назад в кімнату.

Дикий, так і залишався сидіти на колінах. Я поглянула на своє  тремтяче відображення в ножі й підійшла ближче.

– Просто так витягти ланцюги не вийде, потрібно буде трохи надрізати, щоб їх дістати – намагалася пояснити.

Направивши холодне лезо до шкіри, я відчула як під моїми пальцями напружилися міцні м’язи спини. Зробивши перший надріз, почулося ледь чутний стогін, трохи забарившись я продовжила і зробила ще три надрізи. 

Відклавши ніж в сторону, я спробувала обережно, якомога безболісніше витягнути ланцюг. Трохи з ним пововтузившись з горем пополам в мене вийшло його витягти, теж саме я проробила і з другим. 

Як тільки я дістала останній ланцюг, він з гуркотом впав на підлогу як і перший.

Я вже хотіла йти до таза з водою, щоб хоч трохи обмити рани, як вони почали загоюватися. І через декілька хвилин ран, як наче й не було!

Я не вірячи своїм очам провела рукою там де ще хвилину тому були глибокі поранення. Лише відчула приємну на дотик шкіру без ніяких натяків на рубці.

Тепер настала моя черга робити п'ятдесяти відсотковий викот очей.

Блін. Якщо б я знала з самого початку, що в драконів настільки швидко гояться поранення, може життя спростилося ще годину тому. Так і хочеться прокричати: “А раніше ви не могли мені про це сказати!” Я б не носилася як скажена по всьому маєтку!

Я знову стала попереду Дикого. Ну ні, я так не можу! Як можна розмовляти з тим, хто навіть в очі тобі не дивиться! Тому, я присіла нарівні з ним, тепер я могла бачити його погляд.

– І так, з найскладнішим ми закінчили і час приступити до найприємнішої частини! А тепер піднімай свою дупцю і йди до ванної кімнати і гарненько вимийся!