Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Дракон.

– Ти нарешті прокинувся. 

Що? Від неї, ця фраза прозвучала настільки просто, настільки буденно. Начебто, кожного ранку, коли я прокидався вона це мені говорила. Вона, сіла на ліжко біля мене. 

Я повільно підвівся, приймаючи сидяче положення не відводячи настороженого погляду від своєї нової господарки. І що вона на цей раз задумала? Хоче обманути своїм добрим ставленням до мене? Щоб я, впав біля неї навколішки і робив все що вона накаже!? 

– Як ти себе почуваєш? – запитує.

Як я себе почуваю? Вона, зараз це серйозно? Запитує, чи лише бавиться зі мною? 

Я не міг розібрати емоцій на її обличчі і зрозуміти, чи бреше вона, чи ні. Хоча кого я обманюю! Всі вони, спочатку намагаються здаватися хорошими і починають брехати прямо в обличчя який ти хороший і гарний, а потім саджають у клітку сковуючи ланцюгами! 

Єдине що мене навчило життя в цьому світі, так це не довіряти таким як ти!

Від такого пробудження, я не знав що їй відповісти. Тому вирішив промовчати.

– В тебе нічого не болить?

Що боїшся? Що до наступного ранку можу не дожити? Подумки звернувся до неї. 

– Ні – відповів їй єдине що зміг з себе вдавити.

– От і добре.

Вона, зараз посміхнулась мені… від цього моє серце почало калатати. Чорт! І чого це я взагалі! Відчуваю себе зараз ідіотом.

Я й досі намагався вирівняти своє дихання і тільки зараз, я відчув що саме від неї йде свіжий запах крові. Стоп. Тоді, коли я ненадовго втратив над своїм розумом і тілом контроль від заклинання… 

Бляха! Я почав нервово ковзати поглядом по ній, шукаючи що саме я тоді накоїв! Бо тоді хоч я і бачив галюцинації, але запах крові я теж відчув. Верхня частина сукні, була вимащена темною рідиною. І тоді мій погляд натрапив на її передпліччя. Вони обидва були роздерті, що навіть через тканину не важко було уявити, як вони виглядали.

Я опустив свій погляд донизу. І відколи, мене почало турбувати чи завдав я своїм господарям якоїсь фізичної шкоди? Навпаки, я повинен радіти, тому що зміг перервати її гру і щось зіпсувати… але… радості чи хоч якогось задоволення, чи ще чогось подібного, я не відчував. Було лише провина і біль.

“ Це ми винні” – заскиглив жалібно внутрішній дракон – “Ми напали і завдали болю своїй Істині.”

Чесно, вперше в житті чую як скиглить моя друга сутність. 

І від цього всього, мені захотілося дати самому собі по пиці! І це до нудоти бісило!

Зараз її поведінка здавалась мені не логічною! Вона, повинна розлютитися на мене! За те, що я посмів на неї накинутися і зіпсував її речі. А натомість. Вона мені всміхається ще й запитує: “Чи добре я себе почуваю?”

Чи вона, просто ховає свої справжні наміри, ховаючись за фальшивою посмішкою?

Вона встала з ліжка і попрямувала до дверей. Я відразу спохватився встаючи на ноги. 

Чому? Чому, вона нічого не робить? Інша вже на її місці, вже розізлилася і шмагала б мене батогом! 

– Чому? – вирвалося з мене. Хоча я думав що промовив це в себе в голові. Здебільшого, мені здалося, що я радше запитав самого себе.

– Що “чому”?

Не розуміючи запитала в мене.

– Чому, ви не покарали мене?

Її обличчя набуло ще більше здивованого вигляду.

– І за що, я маю тебе карати?

Вона що, дійсно не зрозуміла за що повинна на мене сердитися, чи тільки прикидається? 

– Я зіпсував ваші речи й грубо з вами повівся поранивши вас – намагався пояснити їй. Я почав дивитися їй в очі, не боячись наслідків від такої нахабності.

Боже! Та коли в житті я став настільки праведним! Щоб доводити свою провину іншим, з великим прагненням отримати за це покарання! Та що зі мною взагалі робиться! Як тільки зустрів цю жінку, мене як з м'якого ліжка копняком під зад випхали!

– Карати за те що ти вимастив простирадло я не бачу ніякого сенсу. Бо це всього лише річ, яку можна замінити на нову. А щодо подряпин, я на це не злюся.

І це все? Вона, так просто відповіла, начебто нічого і не сталося! Мене почала охоплювати злість, нігті знову впилися в долоні. 

Так і хотілося взяти її, й потрусити, щоб прийшла до тями і прокричати: “Ти повинна на мене злитися! І покарати! Бо так всі чинять зі своїми рабами, коли вони псують майно господаря і намагаються його вбити!” Але слава великому драконові, я вчасно встиг прикусити свій язик, щоб щось подібне не ляпнути.

Вона почала повільно до мене підходити. Невже передумала? Очима я слідкував за кожним її рухом, зайшовши мені за спину. Я все продовжував чекати. Чекати, поки вона видасть себе, якимось своїм рухом чи жестом, чекав поки вона покаже мені свої справжні наміри, і свою істину личину.

Я відчув легкий дотик до моєї спини. Я одразу ж, вигнувся в спині, поки ніжні пальчики водили вгору і вниз, прикрив на секунду очі, насолоджуючись цією миттю і слухаючи як по всьому моєму тілу пробігають табуни мурашок. 

– Тобі спричиняють ці ланцюги біль?

Від її запитання, я різко прокинувся від того дурнуватого стану! Якого хріна, я так на неї реагую!

Вона підійшла спереду до мене впритул. І.. я нарешті відчув хоч частинку з її емоцій, хоч і слабку, але ж відчув… і це було роздратування.

Що, нарешті набридло грати добродійку?

Вона різко схопила мене за обличчя і повернула його так, щоб я дивився їй прямо в очі.

– Запитання те ж саме. Тобі завдають болю ці ланцюги?

Моїм тілом, знов прокотилася хвиля мурашок, і в пам’яті почало спливати, як вона доторкалася до мене коли я лежав у ліжку. І тоді, коли я відчув доторк м’яких гуп на своєму чолі, від цих думок в горлянці пересохло.

Мене знову почало накривати злість, яка була радше спрямована на самого себе, чим на неї.

– Так – відповів крізь зуби майже не проричавши.

– Тоді, я хочу їх з тебе зняти.

Зняти.