Читати книгу - ""Невільниця серця", Верона Дарк"

Ранок був теплим і напоєним ароматом свіжої випічки. Алія вкотре стояла біля плити, коли почула, як хтось заходить у дім. Це була Ельфан — мама Захри, з великою посмішкою й великими пакетами в руках.

— Це тобі, моя дитино, — лагідно сказала вона, ставлячи на стіл акуратно складені речі: крихітні бодіки, пелюшки, шапочки, ковдрочки. — Люди, яким я колись допомогла, дізналися про тебе… І вирішили подякувати добром.

Алія завмерла. Її очі наповнилися слізьми, коли побачила між речей ідеальну дитячу коляску, майже нову, світло-бежеву, з мереживом на краях.

— Ельфан... — голос її затремтів. — Це занадто… Я не знаю, як дякувати.

— Дитино, ти вже подякувала. Тим, ким ти є. Справжнім серцем.

Алія кинулася обіймати Ельфан, і сльози, що стримувала стільки часу, нарешті покотилися її щоками. Але цього разу — не від болю, а від тепла.

---

Тим часом у Каріма в душі панувала чорна безодня. Його особняк став холодним, а серце — ще холоднішим. Кожна година, кожна хвилина проходила з думками про Алію. Його кохану. Його єдину.

Він пив до пізньої ночі, іноді засинав прямо на дивані в кабінеті. Справи сипалися. Частина людей полишила його, вважаючи, що він втратив контроль. Але Мехмет залишився. Начальник охорони — старий вірний друг — був єдиним, хто ще мав на Каріма вплив.

— Якщо ти не піднімешся, Єрат дарма загинув, — сказав одного разу Мехмет. — А Алія… вона не пробачить не те, що ти зробив, а те, що ти здався.

Карім мовчав. В очах — пустка. Але серце знову почало стискатися. Бо згадка про неї — була болючішою, ніж куля.

І тоді, в один із вечорів, йому зателефонували:

— Ми знайшли того, хто вбив Єрата.

Карім наказав привезти його негайно.

У темному підвалі, зв’язаний і побитий, стояв убивця. Карім не промовив ні слова. Його кулаки говорили за нього. Біль, гнів, злість — усе вилилось в кожен удар. Потім — постріл. Один. Без жалю.

Помста звершена.

Але порожнеча залишилась.

Ніч. Алкоголь. Тиша.

Іменем, яке знову і знову звучало в його свідомості, було лише одне — Алія.

Та він не шукав її.

Бо вірив: знову наблизити її — означає знову втратити.

А цього разу — назавжди.