Читати книгу - ""Невільниця серця", Верона Дарк"

Ранкове сонце ледь пробивалося крізь фіранки, коли в домі запахло свіжоспеченими булочками. Алія стояла біля духовки, замішуючи тісто, як раптом різкий біль пронизав її живіт. Спершу вона вирішила, що це просто напруження, але за кілька хвилин біль повернувся з новою силою.

— Аліє, ти бліда, — схвильовано промовила Ельфан, заходячи на кухню.

— Мені... здається... це вже почалося, — прошепотіла Алія, тримаючись за живіт.

Не гаючи ні секунди, Ельфан викликала швидку. Її руки тремтіли, але вона не відходила від Алії ні на крок, втираючи піт із її чола й нашіптуючи слова підтримки.

У лікарні все тривало довго. Пологи були важкими, болісними. Години тяглися, як вічність. Але Алія не здавалася. Вона знала — зараз народиться найбільше її щастя. Вона мусила витримати.

І ось... Пронизливий крик. Маленьке диво з’явилося на світ.

— Дівчинка, — сказав лікар, посміхаючись. — 3900 грамів, 56 сантиметрів.

Алії поклали дитя на груди. Вона дивилась на цю крихітку з великими темними очима й чорною шевелюрою. Її серце наповнилось таким теплом, якого вона ніколи не знала.

— Така схожа на тата… — прошепотіла Алія крізь сльози, торкаючись крихітних пальчиків донечки.

Вона плакала. Від щастя. Від любові. Від болю.

Бо поруч не було Каріма.

Бо він не знав… Що в нього тепер є донька. Крихітна копія його самого. І хоча тіло Алії тримало це нове життя, її душа продовжувала плакати — за тим, кого вона досі кохала…