Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09"

— Ну, Сексон, чого ж ви мовчите? Скажіть що-небудь, добре чи погане; ви повинні мені відповісти. Але пам’ятайте, що я вас кохаю… Я кохаю вас над усе, Сексон, — казна-як! Якби не правда тому, то не просив би вас іти за мене, бо ще жодній дівчині такого не казав.

Знову запала мовчанка. Було так тепло й затишно під запоною! Стежачи за своїми думками, Сексон у темряві враз зашарілася.

— Скільки вам років, Біллі? — озвалася вона так само несподівано й тверезо, як незадовго перед тим Біллі.

— Двадцять два, — відповів він.

— А мені двадцять чотири.

— Немовби це для мене новина! Ви ж самі розказали, скільки вам було років, коли ви вийшли з притулку, скільки часу працювали на джутовій і картонажній фабриці й відколи служите в пральні,— може, ви думаєте, що я не вмію рахувати? Отож я знаю, скільки вам років, і знаю мало не день вашого народження.

— Але факт залишається фактом: я на два роки старша за вас.

— Велике лихо! Якби це мало якусь вагу, я був би вас не покохав! Ваша мати казала правду: на світі немає нічого над кохання. Воно тільки й важить. Як ви цього не розумієте? Я кохаю вас і хочу, щоб були ви моя. Гадаю, це цілком природно. Я завжди спостерігав на конях, на собаках і на інших тваринах, що все природне є добре. Від цього не втечеш, Сексон; я хочу вас мати за жінку і сподіваюся, що й ви схочете мене мати за чоловіка. Може, мої руки не такі ніжні, як у бухгалтерів та крамарчуків, проте вони працюватимуть на вас, захищатимуть вас що є сили і кохатимуть вас, Сексон, над усе.

Здавалося, первісний антагонізм двох статей, що завжди відштовхував Сексон від чоловіків, раптом зник.

Вона відчувала, що зараз не треба бути насторожі. Це була не гра. Настало те, чого вона так довго чекала, про що марила. Перед Біллі вона почувала себе беззбройною, і в цьому почутті була якась велика втіха. Ні в чому не могла вона йому відмовити — навіть і тоді, якби виявилося, що й він такий, як усі. Свідомість цього приголомшила її, але разом з тим породила певність, що поведінка його буде зовсім інакша.

Сексон мовчала. Палаючи тілом і душею, вона почала обережно висмикувати віжки з його лівої руки; він не розумів, навіщо це їй, але, побачивши, що вона домагається свого, перекинув віжки у праву руку і простяг їй ліву. Голова Сексон схилилася над нею, і губи її припали до його мозолястої долоні.

На мить він остовпів.

— Це навсправжки? — схвильовано промурмотів він.

Замість відповіді вона ще раз поцілувала його руку,

прошепотівши:

— Я люблю ваші руки, Біллі. Для мене на світі немає рук кращих за ваші; треба було б говорити довго-довго, годинами, аби розповісти вам геть-чисто все, що я до них відчуваю.

— Тпру-у! — гукнув він на коні.

Він зупинив їх, заспокоїв своїм тихим голосом, і віжки намотав на батога. Потім обернувся до Сексон, пригорнув її до себе і притиснувся устами їй до уст.

— О Біллі, я буду вам доброю дружиною, — прошепотіла вона, коли їхні губи роз’єдналися; неначе приглушене ридання тремтіло у неї в голосі.

Він поцілував її звологнілі очі, а тоді знов уста.

— Тепер ти знаєш, про віщо я думав і чому так спітнів за сніданком. Я не міг далі терпіти, нічого тобі не кажучи. Розумієш, ти сподобалася мені з першої хвилини, з першого погляду.

— Я теж покохала тебе, Біллі, здається, з першого дня. Я так пишалася тобою тоді на гулянці — ти був такий добрий і привітний, такий дужий, усі чоловіки ставилися до тебе з такою повагою, а дівчата всі зазирали тобі у вічі; як завзято ти бився тоді з тими трьома ірландцями, коли я сховалася за столиком. Я не могла б віддатися за чоловіка, якби ним не пишалася, а я так пишаюся тобою, так пишаюся…

— Е, та я ще дужче пишаюся собою, що спромігся

здобути тебе, — скрикнув він. — Це занадто гарно, — просто неймовірно! Ну ж за кілька хвилин задзвонить будильник і розбудить мене? Але якщо й задзвонить, то треба скоріше використати ці кілька хвилин! Начувайся, коли б я тебе не проковтнув, — так-бо зголоднів за тобою!

Він стиснув її в обіймах, пригорнувши до себе так міцно, що аж боляче стало. Після тих хвилин, що видалися їй за роки раювання, руки його ослабли й випустили її; насилу він примусив себе опам’ятатись.

— А будильник ще не дзвонить! — прошепотів він, притулившись щокою до її щоки. — Навкруги темна ніч, он там Фрутвейл, а ось спокійно стоять серед дороги Король і Принц. Ніколи не думав я, що настане час, коли мені не схочеться сіпонути віжками й правити парою баских коней. Але час цей таки настав. Я не можу відірватися від тебе, а треба їхати — пізно, та й справу одну треба залагодити. Ой, не хочеться! Оце мені їхати, немов помирати, — а треба.

Він посадовив її, де й перше вона сиділа, вкутав їй ноги запоною і свиснув на коні, що почали вже непокоїтися.

За півгодини він знову гукнув: «Тпру-у!»

— Я знаю, що не сплю зараз, — але, може, все те, що було, мені лише вві сні ввижалося? Я мушу впевнитися, що то був не сон.

І він знов затиснув у жмені віжки і пригорнув дівчину.

РОЗДІЛ XII

Для Сексон дні збігали непомітно. Вона ще працювала в пральні і працювала навіть завзятіше, а увесь вільний час присвячувала Біллі та готуванню до великої зміни, що мала відбутися в її житті. Виявилося, що Біллі дуже нетерплячий коханець, — він вимагав, щоб шлюб відбувся негайно, на другий день після освідчення, і насилу погодився відкласти щонайдалі на тиждень.

— Навіщо чекати? — питався він. — Адже ж ми не молодшаємо з кожним днем… А кожен зайвий день чекання — змарнований!

Нарешті він мусив погодитися на один місяць — і вийшло це на добре,