Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

281
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 2" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 231
Перейти на сторінку:
й справді все ясно, — зауважив Старий. — Тільки-от спиртне… Ось чого я не розумію. Це завжди видавалось мені безглуздим. Як на мене, це слабкість характеру.

— Це просто спосіб завершити день. У цьому є свої переваги. Скажіть, вам ніколи не хотілось змінити свої погляди?

— Давайте по одненькій, — сказав Старий. — Агов, М’Венді!

Старий ніколи не пив до сніданку, хіба що забувшись, і я розумів, що він намагається порятувати мене,

— То давайте всі вип'ємо, — запропонував я.

— Я не п'ю, — відказав Кандіскі.— Піду до машини й принесу свіжого масла на сніданок. Щойно з Кандоа, несолоне. Чудове масло. А ввечері посмакуємо на солодке однією віденської) стравою. Мій кухар навчився добре готувати її.

Він відійшов, і моя дружина сказала:

— Ти говорив страшенно глибокодумно. Що ти там казав про жінок?

— Яких жінок?

— Ну, коли говорив про жінок.

— Нехай їм біс! — відказав я. — Це ті, з якими зв'язуєшся, коли буваєш напідпитку.

— То он що ти тоді робиш!

— Та ні.

— Я не зв'язуюсь ні з ким, коли п’яна.

— Ну годі, годі,— сказав Старий. — 3 нас ніхто ніколи не буває п'яним. Господи, як цей чоловік любить побалакати!

— Після бвани М'Кумби він ще не мав нагоди виговоритись.

— На мене напала словесна дизентерія, — мовив я.

— А як бути з його ваговозом? Чи витягнемо ми його на буксирі, не поламавши нашого?

— Та витйгнемо, — сказав Старий. — Коли наш повернеться з Хандені.

Потім, коли ми сиділи під зеленим тентом у затінку розлогого Дерева і під приємнимй повівами вітерцю уминали свіже масло, січеники з м'яса газелі й картоплянё пюре, зелену кукурудзу

та консервовані фрукти на солодке, Кандіскі сказав нам, чому в цьому краю так багато вихідців зі Східної Індії.

— Бачите, під час війни сюди було перекинуто індійські війська. їх вивезли з Індії, бо англійці боялись нового заколоту* Вони запевнили ага-хана, що оскільки індійці воюють в Африці, то можуть вільно селитися тут і приїжджати в справах. Вони не можуть порушити обіцянки, й індійці перебрали країну від європейців до своїх рук. Вони тут нічого не купують і відсилають усі гроші до Індії. Коли вони заробляють купу грошей і вертають додому, то на їхнє місце наїжджають бідні родичі І далі грабують країну.

Старий слухав мовчки. Він ніколи не став би сперечатися з гостем за столом.

— То все ага-хан, — сказав Кандіскі.— Ви американець. Так ви нічого не знаєте про ці витівки.

— Ви воювали під командуванням фон Леттова? — спитав його Старий.

— Від початку й до кінця, — відповів Кандіскі.

— То був хоробрий солдат. Я захоплювався ним.

— А ви воювали? — спитав Кандіскі.

— Так, — відповів Старий.

— А я невисокої думки про фон Леттова, — сказав Кандіскі.— Так, він воював. І краще за інших. Коли нам потрібен був хінін, він наказував здобувати його в бою. Як провіант і спорядження. Але потім перестав дбати про своїх солдатів. Після війни я був у Німеччині. їздив туди клопотатися про відшкодування збитків. «Ви австрієць, — сказали мені,— тож і дійте через австрійські інстанції». Я поїхав до Австрії. «Навіщо ж ви воювали?» — спитали мене там. — Ми не можемо брати на себе відповідальність за це. Скажімо, ви поїдете воювати до Китаю. То ваша особиста справа, і ми нічим не можемо допомогти».

«Але ж я пішов воювати як патріот, — висунув я сміховинний доказ. — Я воював, де міг, бо я австрієць і знаю свій обов'язок». — «Гаразд, — відказали мені.— Це чудово. Але ви не можете вимагати, щоб ми оплачували вам ваші благородні почуття». Отак, мене посилали від одного до другого, та врешті з цього так нічого й не вийшло. І все ж я дуже люблю Африку. Тут я втратив усе, однак маю більше, ніж будь-хто в Європі. Мене тут усе цікавить. Тубільці, їхня мова. У мене багато зошитів із нотатками. До того ж я почуваю себе тут справжнім королем, А це дуже приємно. Прокинуівшись уранці, випростую ногу, і служка надягає на неї шкарпетку. Потім випростую другу ногу* і він надягає другу шкарпетку. Вилізаю з-під москітної сітки, і мені вже наставляють штани. Ну, хіба це не казкове життя?

— Справді, казкове.

і— Коли ви приїдете сюди вдруге, ми вирядимося в сафарі, щоб вивчати життя тубільців. Зовсім не будемо полювати, хіба що заради харчування. Зараз я вам покажу один тубільний танок і проспіваю пісню.

Пригнувшись, то піднімаючи, то опускаючи лікті й зігнувши коліна, він зачовгав круг столу, співаючи. У нього те виходило справді гарно.

— Це тільки один танок із тисячі,— зауважив він. — А тепер я піду. Вам уже час поспати.

— Це не спішна справа. Побудьте ще.

— Ні. Вам треба поспати. Та й я перепочину. Масло я заберу, а то геть розтане.

— Побачимось за вечерею, — сказав Старий.

— А тепер — спати. Бувайте.

Коли він пішов, Старий сказав:

— Знаєте, мені щось не віриться в те, що він наговорив про ага-хана.

— Та ніби схоже на правду.

— Звісно, він почуває себе скривдженим, — сказав Старий. — Кожен почував би себе так на його місці. Фон Леттов був диявол, а не чоловік.

— Він дуже розумний, — озвалась моя дружина. — Так гарно говорить про тубільців. Однак ставиться неприхильно до американських жінок.

— Я теж, — відгукнувся Старий. — Взагалі він славний чоловік. А вам, видно, таки треба подрімати. Адже виїздити доведеться десь о пів на четверту.

— То скажеш їм, щоб розбудили мене.

Моло підняв задній край намету, підперши його потім палицями, щоб продимав вітер, і я ліг з книжкою. Свіжий вітер прохоплювався всередину під нагріту парусину.

Коли я прокинувся, час було виїздити. По небу повзли дощові хмари, й стояла задуха. Провідники запакували в ящик з-під віскі кілька бляшанок з консервованими фруктами, шматок смаженого м’яса фунтів на п'ять, хліб, чай, маленький чайник, кілька бляшанок згущеного молока та чотири пляшки пива. Окрім того, прихопили брезентовий мішок з водою і підстілку, що мала правити нам за тент. М'Кола поклав у машину дубельтівку.

— Не кваптесь вертатись, — мовив Старий. — Ми чекатимемо вас, скільки буде треба.

— Гаразд.

— Ми привеземо цього славного чоловіка машиною до Хан-дені. А своїх людей він пошле вперед пішки.

— А ви певні, що машина витримає? Сподіваюсь, ви чините Так не тільки тому, що Кандіскі — мій знайомий?

Треба ж щоб він вибрався звідси. Машина повернеться сьогодні ввечері.

— А мемсаїб [57] і досі спить, — сказав я. — Може, вона захоче прогулятись і постріляти цесарок?

— Я тут, — озвалась моя дружина. — Про нас не турбуйся. Як мені хочеться, щоб сьогоднішнє полювання було вдале!

— До післязавтра не висилайте

1 ... 46 47 48 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 2"