Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Метаморфози, або Золотий осел 📚 - Українською

Читати книгу - "Метаморфози, або Золотий осел"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Метаморфози, або Золотий осел" автора Луцій Апулей. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 83
Перейти на сторінку:
світлом і самотньо жила у темній кімнаті. Але Тразілл з упертою витривалістю, почасти діючи сам, почасти через домашніх та рідних і, нарешті, через самих батьків молодої вдови, домігся того, що вона погодилася своє тіло, вже майже вкрай охляле і вкрите брудом, відсвіжити купіллю і зміцнити їжею. Так-то вона, яка повсякчас шанувала своїх батьків, хоч і проти своєї волі, підкорилася священному обов'язку, і з обличчям, щоправда невеселим, але вже трохи погіднішим, слухняно, як їй і веліли батьки, почала займатися житейськими справами, але в серці, у глибині душі, гніздились у неї смуток і жаль. Дні і ночі проводила в невтішній тузі. Вона наказала відлити статуї, які зображали покійного чоловіка в постаті бога Лібера, в безперервному служінні віддавала йому почесті[205], неначе богові, і самою цією розрадою катувала душу.

8. Тим часом Тразілл, взагалі невитриманий, — саме ім'я показує, що він за чоловік[206], — і легкодушний, не чекав, поки у вдови біль її насититься сльозами, поки вляжеться розпач розбитого серця й надмірне горе з часом ослабне, не завагався натякнути про шлюб і в приступі безсоромності виявити найглибші таємниці свого серця і невимовну підступність жінці, яка все ще оплакувала чоловіка, все ще шматувала на собі шати і рвала волосся. Жахнулася Харита всім єством своїм цих огидних слів і з відразою відкинула освідчення. Вона впала на землю, знепритомніла, немов вражена нещадним громом чи рвучким вихором або самою блискавкою Юпітера. Коли через деякий час прийшла поволі до пам'яті, то стала видавати із себе якісь звірині звуки. Вона нарешті збагнула підлу гру Тразілла, тож відклала відповідь на просьбу залицяльника, нібито для того, щоб старанно її обдумати.

Під час цього зволікання уві сні до Харити з'явилася тінь підступно вбитого Тлеполема, з обличчям, облитим кров'ю і смертельно блідим, і так промовила до неї: — Дружино моя, нехай ніхто більше не називає тебе так; але якщо в твоєму серці зів'яла пам'ять про мене або якщо гірка смерть моя скасувала наш любовний союз, то виходь заміж за будь-кого, тільки тримайся осторонь від святотатських рук Тразілла, не заговорюй з ним як дружина, не сідай з ним за один стіл, не розділяй з ним ложа. Не торкайся кривавої правиці душогуба цього? Не смій брати законний шлюб із моїм убивцею. Рани, кров яких омили сльози твої, не всі нанесені мені іклами звіра: це спис Тразілла відняв мене у тебе. — До цих слів він додав іще й інші і розповів увесь перебіг злочину.

9. А Харита, охоплена безмежною розпукою, засинає, припавши лицем де подушки, і уві сні зрошує щоки рясними сльозами; прокидається з неспокійного відпочину, немов від нестерпного болю, й починає заново голосити й жалібно стогнати, розриває сорочку і безжально шмагає себе по прекрасних плечах. Проте нікому і словом не прохоплюється про нічне сновидіння. Вдаючи, що нічого не знає про те, як скоївся злочин, мовчки постановила покарати підлого вбивцю і вкоротити собі життя. Ось знову приходить негідник, ласий на гидкі втіхи, котрий раз починає надокучати їй розмовами про шлюб. Вона ввічливо перебиває його і, вдаючись до хитрощів, так відповідає на його набридливу балаканину й покірні просьби:

— Все ще стоїть перед моїми очима світлий образ брата твого і дорогого мого чоловіка, все ще чую ніжний запах його божественного тіла, і досі прекрасний Тлепо-лем живе в моєму серці. Тож пристойно й розумно вчиниш, якщо даси мені, бідолашній жінці, час, необхідний для законної скорботи, поки минуть місяці, що залишились до кінця року[207]. Це буде личити моїй чесності і буде корисним для твого щастя — передчасний шлюб дратуватиме болісну тінь мого покійного чоловіка і накличе біду — на тебе.

10. Але й ці слова не протверезили Тразілла, не задовольнила його втішна обіцянка її на недалекий шлюб. Знову й знову набридливо нашіптує він бридкі слова, аж поки Харита, вдаючи, що погоджується, не сказала йому таке: — Принаймні в одному доведеться тобі поступитися перед моїми гарячими просьбами: доки не мине рік після смерті мого чоловіка, будемо поки що зустрічатися потай, так, щоб ніхто з домашніх ні про що не здогадувався. — Тразілл дав себе перехитрувати жінці-месниці й охоче погодився на потайні любощі. З яким нетерпінням чекав він ночі й нічної пітьми, ні про що інше не думав, лише про заспокоєння своєї хтивості. — Гляди ж мені, — напоумляла Харита, — загорнися якомога щільніше у плащ і без жодного з супутників, тихцем, у першу нічну варту[208] з'явися біля моїх дверей. Свисни один раз і чекай моєї годувальниці, яка при самому вході буде тебе виглядати. Вона відчинить тобі двері, впустить тебе без лампи і в темряві проведе до моєї спальні.

11. Тразіллу до душі була така таємнича обстановка любовної зустрічі, та вона мала виявитись для нього фатальною. Нічого не підозрюючи поганого, схвильований від очікування, він ремствував, що так довго тягнеться день і не настає вечір. Але як тільки зайшло сонце, щільно загорнувшись у плащ, як і веліла йому Харита, обманутий ввічливістю хитрої годувальниці, яка вартувала при вході, він, сповнений рожевих надій, проникає у спальню. Тоді старенька провідниця, згідно вказівок своєї господині, люб'язно його заговорюючи, тишком-нишком добуває чари і жбан вина, до якого домішане було снотворне. Відсутність господині вона пояснювала тим, що та засиділась у хворого батька. Тразілл жадібно й довірливо вихиляв чару за чарою, так що його, зрозуміла річ, легко здолав сон. Коли він уже лежав горілиць і можна було зробити з ним що завгодно, бабуся покликала Хариту. Та ввійшла, сповнена чоловічої рішучості, і, перейнята невимовним хвилюванням, зупинилась над убивцею.

12. — Ось він, — волає, — вірний друг мого чоловіка, ось бравий мисливець, ось дорогий дружина! Ось та правиця, яка пролила мою кров, ось груди, в яких гніздилась підступна зрада на згубу мою, ось очі, яким я, на свою біду, сподобалась і які, передчуваючи якимось чином майбутній морок, готові зустріти близькі муки. Спочивай спокійно, приємних тобі снів! Не нападу я на тебе ні мечем, ні списом. Не бути тому, щоб ти однаковою смертю зрівнявся з моїм чоловіком! Житимеш з омертвілими очима і більше не побачиш нічого, хіба що уві сні. Я вчиню так, що смерть свого ворога ти вважатимеш більшим щастям, аніж своє життя. Світла денного більше не уздриш, без руки проводиря не обійдешся, Харити не обійматимеш, шлюбом не будеш насолоджуватись, ні в смерті не знайдеш спокою, ні в житті не зазнаєш втіхи —

1 ... 46 47 48 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози, або Золотий осел», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метаморфози, або Золотий осел"