Читати книгу - "Затемнення"

Едвард хихикнув.

— Тоді все не так весело, як я собі уявляв.

— Едварде, не починай.

Він дістав із кишені куртки великий конверт і кинув його на стійку.

— Я забрав твою пошту.

— Є гарні новини?

— На мій погляд, так.

На ці слова я підозріливо примружила очі, а потім вирішила сама розвідати, що до чого.

Великий конверт був складений удвоє. Я розправила його, здивовано поглянувши на цупкий дорогий папір і на зворотну адресу.

— Дартмут? Це жарт?

— Я впевнений, що це зарахування. Він на вигляд точнісінько як мій.

— Хай йому грець, Едварде! Це твоя робота?

— Я відіслав їм заяву, оце й усе.

— Може, для Дартмута у мене розуму не вистачає, але я не настільки дурна, щоб повірити у це.

— А Дартмут, здається, вважає, що у тебе для нього розуму вистачає.

Я зробила глибокий вдих і повільно порахувала до десятьох.

— Це дуже щедро з їхнього боку, — зрештою мовила я. — Але зараховано мене чи ні, не в учбовому процесі справа. Я не можу собі цього дозволити, а тобі не дозволю розкидатися грошима, яких би вистачило на ще один спортивний автомобіль, лише щоб я могла вдавати, ніби наступного року поїду в Дартмут.

— Мені не потрібен іще один спортивний автомобіль. А ти не мусиш нічого вдавати, — пробурмотів він. — Один рік коледжу тебе не вб’є. Може, тобі навіть сподобається. Подумай про це, Белло. Лише уяви, як зрадіють Чарлі й Рене…

Його оксамитовий голос змалював у моїй голові картину, перш ніж я встигла її заблокувати. Звичайно, Чарлі просто б луснув від гордості, накривши усіх у Форксі хмарою емоцій. А в Рене сталася б істерика від радості за цю мою перемогу, хоча вона б присягалася, що анітрішки не здивована…

Я постаралася викинути цю картинку з голови.

— Едварде. Я хвилююся, щоб мені випускний пережити, поминаючи вже літо або осінь.

Його руки знову мене оповили.

— Ніхто тебе не скривдить. У тебе безліч часу.

Я зітхнула.

— Завтра я переведу свій банківський рахунок в Аляску. Для мене це буде достатнім алібі. Крім того, Аляска розташована так далеко, що принаймні до наступного Різдва Чарлі не чекатиме мене в гості. А до того часу я придумаю якусь відмовку. І кому, як не тобі, знати, скільки мороки завдає увесь цей обман і таємничість, — холодно піддражнила його я.

Едвардове обличчя посерйознішало.

— Згодом буде легше. За декілька десятків років усі, кого ти знаєш, будуть мертві. Проблема вирішена.

Мене пересіпнуло.

— Вибач. Це було жорстоко.

Я втупила невидющий погляд у великий білий конверт.

— Але правда.

— Якщо я знайду ворога, хто б це не був, ти поміркуєш про те, щоб почекати?

— Ні.

— Яка ти вперта!

— Так.

Почувся різкий глухий звук — пральна машина закашлялась і зупинилась.

— Дурна залізяка, — буркнула я, вириваючись із його обіймів. Я поворушила один-єдиний рушник, який вивів із ладу порожню пральну машину, і ввімкнула її знову.

— Поки я не забула… Чи не міг би ти запитати Алісу, куди вона поділа мої речі, коли прибирала у моїй кімнаті? Я не можу їх ніде знайти.

Він подивився на мене, спантеличений.

— Аліса прибирала у тебе в кімнаті?

— Ну, мені здалося, що саме це вона й робила. Коли приходила взяти піжаму, подушку та інші речі, потрібні, щоб тримати мене в заручниках, — (при цьому я кинула на нього швидкий погляд). — Вона попідбирала усе, що валялося навкруги, — блузки, шкарпетки, — і я не знаю, куди вона їх поклала.

Деякий час Едвард і далі здавався спантеличеним, а потім несподівано ошаленів.

— Коли ти помітила, що твої речі зникли?

— Коли повернулася з удаваної «вечірки в піжамах». А що?

— Я не гадаю, що Аліса що-небудь чіпала — чи то одяг, чи то подушку. А речі, які зникли, — ти їх носила, торкалася, спала на них?

— Так. А що таке, Едварде?

Він був страшенно напружений.

— Речі з твоїм запахом.

— Ой!

Ми втупилися у вічі одне одному.

— Мій гість, — пробурмотіла я.

— Він збирав докази… Довести, що знайшов тебе?

— Навіщо? — прошепотіла я.

— Не знаю, Белло. Але обіцяю, що дізнаюся. Обов’язково дізнаюся.

— Я не сумніваюсь, — мовила я у відповідь, схиливши голову йому на груди. В цей час у мене під вухом у кишені завібрував телефон.

Едвард витягнув трубку і подивився на номер.

— Саме той, із ким я хотів побалакати, — пробурмотів він, а потім розгорнув телефон. — Карлайле, я… — він обірвався, напружено слухаючи, з виразом зосередження на обличчі. — Я перевірю. Послухай-но…

Він розповів про мої зниклі речі, але з того, що я чула, мені здалося, що Карлайл говорив не про нас.

— Може, я піду… — почав був Едвард, але одразу замовк, кинувши оком на мене. — А може, й не варто. Не пускай Еммета самого, ти ж знаєш, як він реагує. Принаймні попроси Алісу, щоб вона придивлялася за тим, що діється. Ми поміркуємо про це пізніше.

Він зі стуком згорнув телефон і запитав:

— Де газета?

— Гм, не знаю. А що?

— Мені треба дещо перевірити. Чарлі вже її викинув?

— Напевно…

Едвард зник.

За мить він повернувся — з новими діамантовими краплинами у волоссі та з мокрою газетою в руках. Розгорнувши її на столі, він швидко пробігся очима по заголовках, а потім схилився над сторінкою, щось уважно читаючи і проводячи пальцем по рядках, які викликали у нього найбільшу цікавість.

— Карлайл має рацію… так… дуже необережний. Молодий і шалений? Чи це бажання убивати? — пробурмотів він сам до себе.

Я підійшла і зазирнула йому через плече.

У заголовку в «Сієтл Таймз» значилося:

ЕПІДЕМІЯ УБИВСТВ ТРИВАЄ.

ПОЛІЦІЯ НЕ МАЄ ЖОДНИХ НОВИХ ВЕРСІЙ

То була майже та ж сама історія, з приводу якої декілька тижнів тому скаржився Чарлі: насильство у великому місті, яке вивело Сієтл на перші позиції в країні за кількістю вбивств. Але одним вона відрізнялася — цифри у ній були набагато більші.

— Ситуація погіршується, — промовила я.

Він насупився:

— Точніше, стає зовсім неконтрольованою. Це не може бути роботою лише одного перволітка-вампіра. Що ж насправді діється? Так ніби вони ніколи не чули про Волтурі. Що цілком можливо, гадаю. Ніхто не пояснив їм правил… тоді хто їх створює?

— Волтурі? — повторила я, здригаючись.

— Саме з цим вони постійно борються — з безсмертними, які загрожують нас видати. Коли подібні неприємності сталися кілька років тому в Атланті, вони усе чудово загладили, хоча тоді справи були не такі кепські. Якщо ми не знайдемо способу все владнати, вони втрутяться скоро, дуже скоро. Краще б вони наразі трималися