Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Затемнення 📚 - Українською

Читати книгу - "Затемнення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Затемнення" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 137
Перейти на сторінку:
подалі від Сієтла. Коли вони будуть так близько… то можуть вирішити навідатися до тебе.

Я знову здригнулася.

— Що ж нам робити?

— Перш ніж вирішити, нам треба дістати більше інформації. Може, якби нам поговорити з цими перволітками, пояснити їм правила, усе б вирішилося мирно, — він насупився, ніби сам не ймучи у це віри. — Ми почекаємо, поки Аліса дізнається, що відбувається… Ми не хочемо виступати, поки не буде крайньої потреби. Крім того, це не наш обов’язок. Але добре, що у нас є Джаспер, — додав він, в основному сам до себе. — Якщо ми маємо справу з перволітками, він стане у пригоді.

— Джаспер? Чому саме він?

Едвард похмуро усміхнувся.

— Джаспер у своєму роді експерт із молодих вурдалаків.

— Що ти маєш на увазі — «експерт»?

— Запитай у нього — там ціла історія.

— Як усе заплутано, — пробурмотіла я.

— Правду говориш. Останнім часом незгоди валяться на нас зусібіч, — він зітхнув. — Тобі не спадало на думку, що якби ти в мене не закохалася, твоє життя було б набагато простішим?

— Можливо. Але то було б не життя.

— Для мене, — тихенько виправив він. — А тепер, наскільки я знаю, — провадив він зі своєю фірмовою кривою посмішкою, — ти хотіла у мене дещо попросити?

Я втупила в нього нерозуміючий погляд.

— Невже?

— Чи не хотіла? — посмішка не сходила у нього з обличчя. — Я був під неабияким враженням, коли ти пообіцяла попросити у мене дозволу піти на вовкулацьке засідання сьогодні увечері.

— Знову підслуховував?

Його посмішка стала ще ширшою.

— Зовсім трішечки, в самому кінці.

— Та все одно я не збиралася у тебе ні про що просити. У тебе і так чимало приводів для хвилювання.

Він узяв мене рукою за підборіддя і підвів обличчя так, щоб бачити вираз моїх очей.

— Ти хочеш піти?

— Та це дурниці. Не переймайся.

— Белло, ти не маєш просити мого дозволу. Я тобі не батько — дякувати за це небесам. Але тобі, мабуть, слід запитати Чарлі.

— Але ж ти знаєш, що Чарлі скаже «так».

— Так, це правда, я ліпше за всіх знаю, якою буде його відповідь.

Я пильно подивилася на Едварда, намагаючись зрозуміти, чого він хоче, і докладаючи усіх зусиль, щоб викинути з голови нестримний потяг поїхати в Ла-Пуш, — так, аби мої власні бажання не взяли наді мною гору. Те, що я хотіла зараз дременути в Ла-Пуш і вештатися там зі зграєю дурноверхих молодиків-вовкулак, здавалося цілковитим безглуздям, особливо коли довкола діялося так багато страшних і незрозумілих речей. Звичайно, саме тому я й хотіла поїхати. Втекти від смертельних загроз, хоча б на декілька годин… побути не такою дорослою, легковажнішою Беллою, яка здатна сміятися над усіма проблемами разом із Джейкобом, хоча б ненадовго. Але це лише бажання.

— Белло, — мовив Едвард. — Я казав тобі, що буду розсудливим і довірятиму твоїм судженням. Це не пустопорожні слова. Якщо ти віриш вовкулакам, тоді я через них не хвилюватимуся.

— Ого, — відповіла я так само, як минулої ночі.

— І Джейкоб має рацію — в одному принаймні, — зграї вовкулак має бути достатньо, щоб захистити на один вечір навіть тебе.

— Ти впевнений?

— Звичайно. Лише…

Я приготувалася.

— Сподіваюся, що ти не проти деяких запобіжних заходів? По-перше, я відвезу тебе до кордону, а по-друге, візьми з собою мобільний телефон, щоб я знав, коли тебе забрати.

— Це звучить… дуже розсудливо.

— От і чудово.

Він усміхнувся до мене, і в його очах, схожих на коштовне каміння, я не побачила навіть тіні тривоги.

Як і можна було очікувати, Чарлі без проблем відпустив мене в Ла-Пуш на свято вогню. Джейкоб аж заволав від неприхованої радості, коли я подзвонила, щоб повідомити йому новину, і здавалося, цілком охоче пристав на Едвардові запобіжні заходи. Він пообіцяв зустріти нас на кордоні між територіями о шостій.

Після нетривалих дебатів самої з собою я вирішила, що не продаватиму мотоцикл, а відвезу його назад у Ла-Пуш, де йому і місце… коли він більше буде мені не потрібен. А тоді, власне, я наполягатиму, щоб Джейкоб якось ним розпорядився. Нехай продасть його або подарує другу. Мені байдуже.

Цей вечір видавався гарною нагодою повернути моцик до Джейкобового гаража. У світлі того, що діялося останнім часом, я кожен день сприймала як можливий останній шанс. У мене не було часу, щоб зволікати зі справами, хай навіть із дріб’язковими.

Едвард лише ствердно кивнув, коли я пояснила йому свої наміри, і мені здалося, що я побачила, як тінь занепокоєння промайнула в його очах. Так, думка про те, що я верхи на мотоциклі, подобалася Едвардові не більше, ніж Чарлі.

Ми поїхали назад до Едвардового будинку, до гаража, де я залишила свій моцик. І аж коли я зупинила пікап і вилізла з машини, то раптом усвідомила, що цього разу він непокоївся не лише через мою безпеку.

Поряд із моїм стареньким мотоциклом стояв інший, набагато більший за нього. Назвати цю махину мотоциклом було б неправильно, оскільки він, здавалося, не належав до тієї ж родини, що і мій, раптом благенький на вигляд, моцик.

Він був великий, гладенький і сріблястий, і навіть коли мовчав, то обіцяв шалену швидкість.

— Що це?

— Нічого, — пробубонів Едвард.

— Це не схоже на «нічого».

На обличчі Едварда застиг буденний вираз; здавалося, він вирішив грати байдужість.

— Ну, я не знав, чи збираєшся ти пробачати свого друга, або він тебе, і подумав, що тобі все одно захотілося б їздити на своєму мотоциклі. Принаймні з твоїх слів було видно, що тобі це до вподоби. Я подумав, що ми могли б їздити разом, якщо ти не проти, — він знизав плечима.

Я подивилася на прегарну машину. Поряд із нею мій моцик мав вигляд, наче зламаний триколісний велосипед. Раптом я із сумом подумала, що це непогана аналогія до того, який я, мабуть, маю вигляд поруч з Едвардом.

— Я не зможу встигати за тобою, — прошепотіла я.

Едвард приставив руку до мого підборіддя і повернув моє обличчя так, щоб дивитися мені просто у вічі, й пальцем спробував підняти куточок моїх губ угору.

— А я тобі піддаватимусь, Белло.

— Тоді ти не отримаєш ніякого задоволення.

— Певно, що отримаю, якщо ми будемо разом.

Я прикусила губу і на хвильку постаралася це уявити.

— Едварде, що б ти зробив, якби тобі здалося, що я їду занадто швидко, втрачаю контроль над мотоциклом абощо?

Він завагався, очевидячки, намагаючись відшукати правильну відповідь. Але я знала правду: він би знайшов спосіб урятувати мене, перш ніж я кудись вріжуся.

Потім

1 ... 47 48 49 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Затемнення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Затемнення"