Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Мелодія кави у тональності кардамону 📚 - Українською

Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

4 460
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мелодія кави у тональності кардамону" автора Наталія Гурницька. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 129
Перейти на сторінку:
це, як для самотньої прогулянки, трохи задалеко.

Вийшовши з будинку, Анна невпевнено роззирнулася довкола. Здається, нічого підозрілого немає, але надто поспішати все одно не варто. Це привертає увагу і стає мимовільним приводом для підозр.

Призупинившись, вона розкрила парасольку і неквапною ходою пішла вздовж хідника. Чого переживати? На чолі ж у неї не написано, куди вона йде.

Щоб випадково не потрапити на очі комусь зі знайомих чи сусідів, Анна вирішила не відразу йти до Нового Світу[32] та на Байки, а спочатку завернула на Маєрівську вулицю[33] і нагору вже йшла вздовж складів дерева повз парк Герхта.

Проминувши парк, майже перестала боятись випадкових зустрічей і пришвидшила крок. Безнадійно спізнювалася, а мала б шанувати кожну хвилину.

Проминувши костел Марії Магдалини, Анна ковзнула поглядом по деревах, які росли обабіч шляху, по вкритих гонтою і соломою хатках та міцніше вчепилася пальцями в ручку парасольки. Зліва від дороги, біля хреста, її мав би чекати Адам.

Ледь примруживши очі від яскравого сонця, яке світило в обличчя, Анна роззирнулася довкола. У найближчому від неї подвір’ї якась жінка набирала з криниці воду і вже зацікавлено подивлялася в її бік; трохи далі по вулиці в рясному цвіті плодових дерев та кущів тонуло декілька хатинок; ще далі — живоплоти і городи чергувалися з хатами, щедро обсадженими квітучими деревами; майже при кінці вулиці бавилися діти.

Вона розгублено обвела поглядом околицю. Але ж тут нема хреста. Здається, не дійшла до умовленого місця зустрічі з добру сотню кроків.

Підібравши спідниці, вона кинулась туди, де її з півгодини чекав Адам.

— Я думав, ти вже не прийдеш, — Адам діткнувся поцілунком її руки і мимоволі затримав долоню Анни у своїй. — Ти не змогла прийти раніше?

Вона сполохано відвела очі. Як довго, до непристойності довго Адам тримає її долоню у своїй. Невже не боїться, що хтось сторонній це зауважить?

— Я переплутала місце зустрічі… Мені шкода… Я ненавмисно.

Адам не відповів. Так давно не бачив Анну, що зараз не міг надивитися на неї. Здається, вона стала ще гарнішою. Сяючі очі, ніжна округлість губ, рум’янець на щоках, довге густе волосся виблискує на сонці теплим бурштином, високі груди здіймаються в такт схвильованому подиху. Здається, фізично Анна стала розвиненішою, може, навіть підросла. Лише в обличчі все ще проступає ця її наївна дитячість. Навіть каламутна суміш невинності й чуттєвості нікуди не зникла, а стала ще виразнішою. Так, ніби вона вже знає, як звабити чоловіка, й одночасно все ще не розуміє, до чого це може призвести. У товаристві чи просто на вулиці таку дівчину неможливо не помітити. Даремно він обіцяв зберігати у таємниці їхні стосунки. Навіть Тереза вже натякає, що Анні треба знайти чоловіка. Мав такого задосить ще в Жовкві, а тут волів би уникнути взагалі.

— Чому ви мовчите? — першою не витримала Анна. — Може, відійдемо кудись далі? Дивіться, там стоять якісь дві жінки і витріщаються на нас.

Нічого не відповівши, Адам взяв Анну за руку. Спочатку повів від дороги вбік вузенькою стежкою вздовж живоплоту, тоді тією ж стежкою донизу, повз занедбану хату та квітучий сад, поміж дерев та бур’янів, кудись аж на Кастелівку[34] до Вулецької дороги та Вулецького ставу.

Відчуваючи, що в делікатних черевичках на підборах плутається в густій траві, Анна невпевнено торкнулася плеча Адама.

— Зачекайте… Не поспішайте… Я не встигаю.

Вона підвела голову і, впіймавши погляд Адама, відчула, як завмирає серце. До безтями любила кожну його зморщечку, чорне з сивиною волосся, маленький нерівний шрам збоку на підборідді, погляд темних очей, який стає таким теплим тоді, коли він дивиться на неї, і усмішку, в якій є щось дуже безпосереднє, справжнє, щось таке, що залишається у ньому від молодого чоловіка, яким Адам був колись і яким вона ніколи його не знатиме.

Зніяковівши, Анна відвела погляд і неуважно глянула вниз — туди, де серед трави та зілля біг невеличкий потічок і росли кущі терену та верболозу. Нарешті вони з Адамом самі.

Мимоволі прислухавшись до ледь чутного шелесту листя над головою, Анна усміхнулася. Цікаво, про що Адам думає зараз і чому знов так дивно розглядає її? Він скучив за нею? Вона йому подобається? Він хоче її?

Вітер легенько торкнувся її волосся, затріпотів стрічкою на капелюшку і, ковзнувши шовком стрічки по губах, загубився десь поміж кронами дерев.

Мимохіть відкинувши стрічку вбік, Анна зустрілася очима з поглядом Адама і затамувала подих. Напевно, зараз він скаже їй щось приємне, щось важливе, щось ніжне, романтичне, щось…

Так нічого й не сказавши, Адам нахилився, розв’язав стрічки її капелюшка, торкнувся губами скроні, тоді кутиків вуст і несподівано міцно, ледь не до болю, почав цілувати.

Намагаючись не втратити рівновагу, Анна випустила з рук парасольку. Шум потічка, легенький шелест листя над головою, поцілунки, доторки чоловічих рук, запах трави та квітів, обережний подих весняного вітру — весь калейдоскоп різнобарвних вражень переплівся в єдину мелодію звуків та відчуттів, і Анна втратила сприйняття реальності. Єдина досяжна реальність — Адам, його губи, запах, доторки і шаленство його поцілунків. Усе так просто, так зрозуміло, що й не варто нічого говорити. Він її любить, він скучив за нею, і вона теж не годна без нього жити.

Адам відгорнув маленьке пасемце волосся, що впало Анні на очі, взяв її обличчя в долоні і, нахилившись, знов почав цілувати. Відповідаючи йому, Анна й не помітила, що капелюшок лежить у траві, що зачіска почала розсипатися і що у будь-яку хвилину тут може з’явитися хтось сторонній та побачити їх із Адамом разом.

Відірвавшись від неї, Адам підняв з землі капелюшок. Хотів Анну так сильно, що почувався повним ідіотом — знайшов собі коханку, з якою вже декілька місяців не спить, а лише листується. Чогось такого навіть сам від себе не сподівався.

— Підеш зі мною? — неголосно запитав він її. — Я знайшов для нас будинок. Нічого особливого, але там нам буде зручно зустрічатися. Зараз сама побачиш. Звідси недалеко.

Кивнувши, Анна пішла за Адамом, а хвилин за п’ять уже стояла на занедбаному подвір’ї біля невеликого дерев’яного будинку. Здається, тут давно ніхто не живе. Усе довкола позаростало бур’янами, кущами та старими деревами. Навіть криниці ніде не видно. На подвір’ї залишилися лише напіврозвалений від часу та негоди паркан і покинуті прибудови позаду хати. Незабаром усе тут розсиплеться від старості. На даху будинку проросло невеличке деревце, покрівля ледь просіла та вкрилася мохом, а стіни потемніли і, напевно,

1 ... 46 47 48 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мелодія кави у тональності кардамону», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мелодія кави у тональності кардамону"